Олександру Суворову, 50, засновнику компанії Pet-Technologies, пощастило. Завод, де розробляють та виробляють пресформи, верстати для видування ПЕТ-пляшок та маски, що кріпляться на обличчя без гумок, не постраждав.
«Я боюся про це говорити, бо невідомо, чи це надовго», – зітхає Суворов.
Компанія постачає обладнання до 53 країн світу, експорт приносить близько 65% доходу. Виторг у 2020 році – €12 млн, пише Forbes.ua.
До Суворова нічого не прилетіло, але війна шкодить бізнесу не лише зброєю. По-перше, у середині березня підприємство намагалися пограбувати мародери, але на заводі чергували охоронці й не допустили цього.
«Поживитись» намагалися різні місцеві кримінальні елементи», – розповідає генеральний директор Pet-Technologies Максим Полянський.
Під час бойових дій на підприємстві залишалося четверо охоронців. Що гарячіше ставало на чернігівському фронті, то менше було охоронців. Зрештою залишився один – Ігор Ніконенко. Його будинок було зруйновано, і він переїхав на підприємство. Охорона підприємства не захистить від прильоту снаряда, але захистила від мародерства.
По-друге, підприємець втратив ринок Росії, частка якого до війни становила 30%.
«Ми з першого дня перестали працювати з ними, – розповідає він. – Росіяни намагалися запитувати, чи ми з ними працюватимемо. У відповідь наші менеджери надсилали фотографії зруйнованих будинків».
По-третє, другого дня підприємство зупинилося, тому що поїхали інженери, а потім у місті зникла електрика. Суворов згадує, що разом із донькою провів у підвалі близько 10 днів. Він плутається в датах, бо всі вони змішалися в один безкінечний день. Памʼятає, що виїхав із міста на початку березня.
«Якраз перед тим, як підірвали міст та Чернігів відрізало від цивілізації», – каже Суворов.
Вночі 23 березня російські окупанти скинули авіабомби на автомобільний міст через Десну – головну артерію міста, яка поєднувала Чернігів із Києвом. Через цей міст проходила вся логістика. Залишився лише пішохідний міст. Він і став єдиним звʼязком між берегами Десни.
У середині весни почала розливатися Десна, і підʼїжджати до мосту стало складніше. Автобуси та машини застрягли у величезній калюжі, що утворилася від розливу річки. Вона з кожним днем ставала ширшою і глибшою. До 17 травня вода вже досягала рівня дверей позашляховика. Люди переходили цю ділянку річки пішки по коліна у воді.
Суворов із Pet-Technologies повернувся до Чернігова 10 квітня. У місті ще не було електрики. Через чотири дні її дали, і Pet-Technologies запрацювала.
«Ми почали працювати одними з перших у місті, – згадує він. – Спочатку вийшло двоє, потім троє, потім 15 людей».
Зараз зі штатних 237 осіб працює приблизно половина. Підприємство стояло два місяці.
«Якщо компанія не працює три-чотири місяці, то вона закривається, але ми, дякувати Богу, працюємо», – каже Полянський. Наразі Pet-Technologies працює на 5–10% від обороту. «Наше завдання – виплатити людям заборгованість із зарплати, відновити логістику та постачання», – вважає Суворов.
Його першочергові завдання – зтягнути заборгованість з клієнтів і знайти нові замовлення. Міжнародні клієнти заборгували чернігівській компанії близько $0,5 млн і не поспішають розплачуватися. Вони аргументують це тим, що банки не можуть здійснити оплати в Україну через воєнні дії. Деякі клієнти відмовляються платити за товар, доки його не отримають. На Pet-Technologies лягають витрати на логістику.
Ще одна проблема – це постачальники, які вирішили, що через війну компанії не потрібне буде комплектовання, і в односторонньому порядку розірвали договори або просять 100% передоплати. За словами Суворова, наразі він переглядає відносини із 300 постачальниками. Клієнти Pet-Technologies на початку війни дзвонили зі словами підтримки, але зараз не поспішають допомагати ділом.
Попри складнощі, Pet-Technologies у травні уклав новий контракт на постачання обладнання. Український завод купив верстат за €100 000. До війни Pet-Technologies за рік робив понад 100 замовлень за формами для пляшок.
«Ми і не з такої кризи вилазили, – каже Суворов. – У 2009 році була приблизно така сама ситуація. Головне – постійно рухатись. Зараз я, наприклад, думаю, як досягти десятикратного зростання виторгу».
Один зі сценаріїв – розширити асортимент послуг заводу. За словами Суворова, унікальність виробництва полягає в тому, що на ньому можна робити складні наукомісткі конструкції. Наприклад, вузлові зʼєднання для різних галузей: космічної, авіа та автомобільної, медичної. «
Я можу робити речі різної складності. Зараз я хочу розповісти про це якомога більшій кількості людей і знайти того, хто повірить у наші можливості», – каже Суворов.
Роботу готові відновити 50–60% бізнесменів, інформували у Чернігівській міській раді в середині травня. Всі мають обʼєктивні проблеми – безпеку, фінанси, кадри.
Загальна проблема місцевих підприємців – дороги. Логісти відмовляються приїжджати до Чернігова, оскільки дорогою фури втрачають колеса.
У війну страшно було втратити перспективу майбутнього, каже Суворов.
«До 24 лютого ми комфортно жили та не скаржилися», – каже він.
Наразі бізнесмен живе передчуттям. Він вважає, що, крім жахів, війна дарує можливості.
«Рано чи пізно війна скінчиться нашою перевагою, – каже він. – Весь світ приїде подивитися на нас. Я вірю, що після війни ми «вистрілимо» і станемо кращими, сильнішими».
Читати також: Менше ІТшників, більше торговців: скільки на Чернігівщині створили ФОПів за 4 місяці 2022-го?
