Про церковну дату, особливо близьку Чернігову, день пам’яті чернігівського князя Михайла та його боярина Федора, які відмовились поклонитись язичницьким обрядам навіть під страхом смерті, розповідає настоятель Катерининського храму о. Роман Кіник.
Далі пряма мова.
Цього року, коли Православна церква України перейшла на новий календар, ми святкували пам'ять великих угодників Божих князя Чернігівського Михайла і боярина його Федора 20 вересня.
За старим календарем ми згадували їхню пам'ять 3 жовтня. Але кожного року єдиний в Україні храм в честь Михайла і Федора, який знаходиться в місті Чернігові, святкує храмове свято. І всі ми, громада міста Чернігова, долучаємось до цього свята, бо надзвичайно великі святі є в нашому народі - і особливо - в землі Чернігівській.
Після того, як хан Батий захопив землі руські, князі сучасної України, тодішньої Русії, були змушені їхати в Орду, у ставку хана Батия, щоб отримати право направління тим чи іншим князівством.
Саме в той час всі князі, від древнього Галича і Львова до Чернігова, Києва, Рязані і інших княжих місць, були змушені бути в ставці хана Батия. І всі вони приїхали для того, щоб отримати ярлик - на право володарювати.
Були серед них і князь Чернігівський Михаїл зі своїм бояреним Федором. Коли стало питання про те, як вони повинні зайти до хана Батия, то їх змушували пройти через очищення полумʼям, поклонитися ідолам, тобто тим божествам, яким поклонявся хан. А вже тоді приступити до самого Батия. Тоді б він прийняв їх з обіймами і з радістю.
Всі князі пройшли через очищення. І святий Олександр Невський чи Новгородський також пройшов через ці вогні. Лише князь Чернігівський Михаїл і своїм боярином Федором сказали: «Не хочемо, будучи християнами, діла нечистивих творити». Вони сказали: «Тобі, як Володарю, в руки чиї ввірив нас Господь, ми приносимо шану. Але божествам твоїм кланятись не будем».
Майже всі князі були родичами іх умовляли побути хвилинку чи секунду язичниками, а далі жити як християни. Але князь Святий Михаїл не захотів цього зробити. Тому їх вбили.
Ми називаємо їх мучениками, бо постраждали вони за віру, і знову ж таки, постраждали за свій народ. Бо залишились твердими, і нам показують, наскільки твердими у боротьбі, як духовній боротьбі, так і боротьбі фізичній, проти ворога нашого ми повинні стояти. Вони для нас є добрий приклад. Особливо для нашої Чернігівської землі. А особливо – у сьогоднішні дні для нашого українського вохнства. І наші воїни мають добрий приклад наших мужніх князів, Чернігівського князя Михайла і боярина Федора. І як вони в древній, давній час стояли твердо, так і сьогодні наші воїни стоять так само. Мужньо і твердо, і навіть до смерті виявляють свою любов: до своєї землі, до нашої України і до Бога.
Хай Господь допомагає всім нам, а святі мученики будуть справді добрими оборонцями і охоронцями для кожного із нас.
