«Служу заради безпеки земляків та своєї великої родини», – каже багатодітна поліцейська Світлана Александренко. Вона працює старшим інспектором-черговим відділення поліції №1 (селище Короп) Новгород-Сіверського райвідділу. Світлана успішно поєднує службу в добових нарядах та турботу про сімох дітей.
- Вся моя служба в поліції проходить на рідній Коропщині. Для мене принципово важливо робити життя земляків трохи кращим, трохи безпечнішим, повністю викладатися задля цього, — каже Світлана.
Світлана Александренко
Світлана приймає заяви та повідомлення від громадян, організовує реагування на них, підтримує зв’язок з добовими нарядами поліції на території обслуговування та з іншими черговими частинами.
Доба минає у службових завданнях, а зранку, здавши чергування, капітан поліції повертається до своєї дружньої родини. Світлана та її чоловік Сергій завжди мріяли про велику родину. Тож коли випала нагода подарувати трьом діткам можливість жити у сім’ї замість інтернатного закладу – ні хвилини не сумнівалися.
- Дізналися, що потрібно робити для набуття статусу батьків-опікунів, зібрали весь пакет документів, пройшли обов’язкове навчання – і нас запросили познайомитися з двома братиками та сестричкою, які залишилися без батьківського піклування. І зустріч, і їхнє подальше входження в родину пройшли напрочуд добре. Денис, Максим і Настуня відразу знайшли спільну мову з нашими синами Андрійком і Толею, — згадують старші Александренки.
Це поповнення родини відбулося ще за рік до ворожого вторгнення в Україну. А коли Сили оборони України вигнали російську навалу з північних регіонів держави, до сім’ї приєдналися ще двоє дівчат.
У Катрусі та Софійки з Любецької громади, що на самісінькому кордоні з білоруссю, у червні 2022 року раптово померла мати, яка їх виховувала сама. Коли соціальні працівники повідомили про це Світлану і Сергія, Александренки негайно вирушили знайомитись з сестричками, і на Коропщину повернулися вже усі разом.
Чи важко утримувати настільки велику родину? Ні, – каже подружжя. Бо добробут сім’ї усі її члени сприймають як спільну справу. Кожен свідомо обрав собі обов’язки і виконує їх старанно та швидко. Тому все вдається – і навчання, і робота у чималому домашньому господарстві, й спільні розваги.
Єдине, чого гостро не вистачає – це миру. Мріємо про Перемогу і робимо на своєму рівні все, щоб її наближати. Усі, і ми з Сергієм, і наші діти, від найстаршого Дениса до найменшого Толіка, – ділиться найзаповітнішим Світлана Александренко.
Джерело: Нацполіція
"Час Чернігівський" писав про таке:
