Життєвий шлях Богдана на псевдо "Історик" тісно повʼязаний з Чернігівщиною, адже тут він закінчив Ніжинський педагогічний університет, тривалий час працював вчителем історії, а після одруження разом з родиною залишився й надалі проживати у Ніжині.
Про ймовірність повномасштабного російського вторгнення чоловік здогадувався завчасно, адже завжди цікавився політикою та відстежував поточний перебіг подій. 23 лютого 2022 року Богдан зібрав найнеобхідніше та відправив родину у безпечне місце, а на наступний день дізнався про початок повномасштабної війни:
24-го числа я пішов на електричку, бо працюю у Києві. Я заснув у електричці, але прокинувся від того, що біля мене сидить жіночка, по телефону розмовляє і плаче. По її розмові я зрозумів, що почалася війна. Я заходжу в інтернет, дивлюся, що так воно і є, війна почалася, почалися масові обстріли.
До Києва Богдан не доїхав - зійшов на платформу, передзвонив на роботу та попередив, що сьогодні не вийде. Далі - сів на першу електричку до Ніжина і одразу вирушив до ТЦК та СП.
Я вже об 11 годині ранку стояв на порозі військкомату (прим. - ТЦК та СП). Кажу офіцерам: «Випишіть мені повістку, щоб я її сфотографував, відіслав на роботу». Таким чином мені дали півтори години на збори. Я приїхав, попрощався з усіма. І після цього я зібрав свого рюкзака, теплі речі, все, що мені у військкоматі сказали... З того часу я у ЗСУ.
Попри те, що досвіду військової служби не мав, Богдан без вагань вирішив стати на захист України. Військовій справі навчався "на ходу", у цьому допомагали більш досвідчені побратими. Майже рік чоловік прослужив кулеметником у складі 30-го окремого стрілецького батальйону, після чого долучився до 117 окрема важка механізована бригада:
До мене підходить новий наш комбат і каже: «Богдан, у тебе вища освіта, я думаю, ти потягнеш. Нам потрібні навідники-геодезисти (по-іншому, бусолісти), ти потягнеш бусоль, давай спробуємо!».
"Історик" на пропозицію погодився. Зізнається, що спочатку було складно все запам'ятати. Крім того, хотілося бути максимально корисним і ефективним у підрозділі, тому певним чином переживав:
Ми пішли, почали знайомитися з всіма приладами. Я побачив, скільки всього треба вираховувати. Взагалі нічого не вмістилося в голові, з’явилася паніка, що я цього не потягну. Виявилося, що я все запам’ятав. Просто психологічно оце все в голові упорядкувалося. Коли ми приїхали на Запоріжжя і стояли у посадці, мені наснилося, що я забувся як виставляти бусоль. Я прокинувся, дочекався, коли о 5 ранку посвітліє. Прямо там, у лісопосадці, виставив бусоль. Виявляється, що все пам’ятаю. На все життя запам’ятав цей момент.
Протягом півтора року Богдан був навідник-топогеодезист або, інакше кажучи, бусоліст. Але на цьому опанування техніки для чоловіка не закінчилося:
Коли ми уже були під Покровськом, до мене підійшов комбат і заступник з МПЗ, говорять: «Богдан, нам потрібний навідник для «Граду». Оскільки ти бусоль опанував, тобі буде легко». Я сказав: «Якщо потрібно – я повністю готовий навчатися». Коли у нас була ротація, мене включили в список з побратимом Сергієм. Ми як майбутній екіпаж поїхали навчатися на навідників. Отримали сертифікати, отримали знання і з цього часу ми їздимо одним екіпажем. Сергій – мій командир, я його навідник. Але наш комбат в курсі того, що, якщо потрібно, я можу поїхати і бути просто бусолістом, тому що маю півтора року практичного досвіду і виїздів на бойові. Воно на все життя.
Нині "Історик" разом з побратимами продовжує давати відсіч ворогу на найгарячіших напрямках:
На даний час їздимо, вражаємо цілі. Дуже радіємо тому, що влучаємо. Практично з другого, пристрільного, наведення ми вже влучаємо у ціль. Для нас це дуже гарний показник. Ми всі щиро радіємо цьому всьому. Я задоволений своєю роботою і тим, що саме в артилерію потрапив. Я вважаю, що мої знання потрібніші саме тут, тим більш, що вони підкріплені практикою.
Родина Богдана максимально підтримує та пишається ним:
Молодша донечка, їй зараз 11 років, каже: «Тато, всі знають, що я донечка тата-військового, я дівка бойова, то мене ніхто не ображає». А діти мені кожного дня пишуть, якщо не «Тато, я тобою пишаюся!», то «Тато, я за тобою скучаю!».
Захисник переконаний, що ті, хто нині знаходяться на передові - майбутні легенди для своїх дітей, внуків і правнуків:
Крім того, я всім їм кажу, що в нас родинні перекази йдуть з діда-прадіда, бо по батьковій лінії – я козацького роду. Наші предки брали участь в гайдамаччині і таким чином по лінії тата – це поклик крові. Я не маю права зганьбити їх і десь ховатися, уникати цього всього. Я своїх попередив, що коли війна закінчиться, але раптом знову виникне загроза – у мене рюкзачок наготовлений. Якщо все буде складено, то я знову у перші години буду на порозі військкомату стукати: «Заберіть мене!», але вже як професійного артилериста, який зможе результативно воювати.
А також додає, що ворога необхідно "дотиснути" для того, щоб закінчити війну:
Щоб нашу недороблену справу не доробляли наші сини, наші діти... Краще ми, вже досвідчені, що усе це пройшли, закінчимо так, щоб діти, внуки і, дай Боже, правнуки, більше не знали, що таке війна. Війну потрібно закінчувати так, щоб більше ми не повернулися вже років через п’ять-сім, коли вже наш ворог знову набере міць, врахує всі свої помилки, які були, і знову вдарить зі ще потужнішою силою.
Джерело: Чернігівський обласний ТЦК та СП
"Час Чернігівський" писав про таке:
- На Чернігівщині бійців ЗСУ вчать ножового бою. Фото
- У Тернополі зібрали понад мільйон гривень для Першої танкової бригади
- «Поранень багато, але поки війна служитиму», - оборонець про облогу Чернігова і 3 роки великої війни
- НАШІ ЛЮДИ: офіцер про те, чому кожен чоловік повинен штурмонути посадку і формування нової бригади
