Олена Терещенко – відома письменниця, працює здебільшого в жанрі фентезі. Поговорили про те, чому цей жанр не можна недооцінювати, натхнення і як автору видати книгу.
Дивіться відео або читайте текстовий редакторський матеріал.
Журналіст Арсен Чепурний: Привіт, друзі! Говоримо сьогодні про фентезі, як надихнутися, написати книжку і видати її з письменницею Оленою Терещенко у передачі «Наші люди».
– Як ви стали письменницею?
- Писала я ще зі школи, це були якісь там вірші, казки. Але я ніколи не думала всерйоз, що я от буду письменницю. Я просто писала історії, те що мені цікаво. Років в 16 навіть «замахнулася» на історичний роман, я тоді зачитувалася Дюма. Але я його не дописала, звичайно.
Були різні варіанти, врешті я пішла навчатися на історичний факультет. Саме в університеті я написала своє перше фентезі «Вся сила стихій земних». Це було слов'янське фентезі, з елементами «Слова о полку Ігоревів». Його тоді видав журнал «Український фантастичний оглядач». На жаль, не існує вже цього журналу. Мені це було дуже приємно, насправді, що відзначили те, що я пишу, і воно подобається не лише моїм друзям і моїм батькам, а більш авторитетні люди це визнають.
Перша книга вийшла у 2012 році. Я на той час працювала на міському радіо. І це фактично було узагальнення того матеріалу, який я там збирала про містичні легенди Чернігівщини. Це була книжка «Прогулянка з привидами», яку видали по обласній програмі із підтримки книговидання. Воно користується популярністю й досі серед школярів, тому що це фактично єдине узагальнення містичних легенд.
– Чому обрали саме жанр фентезі?
– Я вже остаточно вирішила, що буду писати саме фентезі після того, як прочитала «Володар Перснів» Толкіна.
– Ви навчались на історика – це допомагає у творчості?
– Я навіть більше скажу, що будь-яке моє фентезі - воно фактично історичне, тому що воно прив'язане до певної епохи. Або це давня Русь, або це взагалі подорожі в часі, як от «Громовий амулет» - підліткове фентезі, або це епоха стилізована «мушкетерська», тобто 17 століття, або це середньовіччя. Але в будь-якому разі я намагаюся якісь історичні реалії перенести, і це додає більшої достовірності твору.
– Як ставитесь до стереотипу, що фентезі – «низька» література?
– Спочатку мене це трохи дратувало, ображало як автора.
А потім мені стало просто смішно, адже люди живуть якимось дуже давніми стереотипами. Наші автори переможці престижних премій в Україні і за кордоном, їздять на різноманітні фестивалі. Приміром, був нещодавно в Стокгольмі фестиваль, де наша фантастка Наталія Матолінець представляла українське фентезі.
Дійсно, старше покоління письменників, які можливо звикли що, література має бути про село, про страждання бідних-нещасних селян. Але мені здається що це якісь стереотипи, які з класичної літератури XIX століття, на якій зростали ми в шкільній програмі. І людям важко переключитися. Вони не розуміють, що для того, щоб написати фентезі треба мати надзвичайно грунтовну базу: історія, фольклор. Якщо це наукова фантастика, то там взагалі потрібно бути дуже «технічно підкованим». Я за наукову фантастику не берусь, бо я чистий гуманітарій.
Насправді фентезі дає дуже широкий простір для того щоб у певних символах закодувати те, що буде актуальним і через 100 років. От ми бачимо Толкін і його «орки» - і все це переносимо на сучасні реалії.
– Пишете, коли є натхнення? Чи за певною системою?
– Коли це невелике оповідання, то його можна написати і на натхненні. Було в мене коротке оповідання, я його за годину-дві написала. Якщо це велика якась річ, то звісно тут важлива системність. Якщо системно не працювати, то ти фактично випадаєш з цього тексту, і вже треба згадувати, особливо якщо велика частина вже написана.
– Як вдається суміщати роботу, особисте життя і письменництво?
– Мені дуже пощастило з чоловіком. Зараз він захищає нас в ЗСУ. А коли він був вдома, то він розумів, що якщо я щось пишу, він приготує сам, прибере. Дитині вже 12 років - більш-менш автономна. Я радію що моя робота пов'язана з книжками. Ми займаємося організацією презентацій, зустрічей з митцями, тому в принципі воно все в одному руслі.
– Повномасштабне російське вторгнення змінило вашу творчість?
– У 2022 році я спочатку думала що взагалі не зможу більше писати. По-перше, я подумала, що тепер ці казки непотрібні. А треба щось таке писати дуже серйозне про війну. А про війну писати я не могла і зараз не можу. Перший шок пройшов, ми все одно змушені з цим якось жити, то в творчості з'явився певний символізм. Приміром, мій роман «Маг поза законом», який ще не виданий, я його дописувала на резиденції в Кракові. Там з'явилися такі символізми про нальоти драконів, втечу людей з міста. Тобто це певні такі тригери, які впізнає зараз кожен.
– Як створюєте персонажів?
– По-різному. Приміром, роман який зараз буде виходити у видавництві «Академія» називається «Маги теж кохають». Це таке затишне фентезі, казка для дорослих про кохання, про пошуки себе. Атмосфера цього місця частково списана з Кракова, багато персонажів взяті з реального життя. Практично всі головні персонажі мають певних прототипів.
Що стосується інших творів, то буває по-різному. Приміром, певні риси реальної людини. Жіночі героїні я частково завжди беру з себе
– Як придумуєте назви книг?
– Буде виходити вже третя книга, і ми з редакторами змінюємо назву. Перша книга була «Громовий амулет» - вона в рукописі називалась «Скарб вікінгів». Ну а редакція з певних маркетингових аргументів змінила. Друга - це була збірка двох повістей, то назви залишилися. І треба було придумати загальну назву. А тепер буде виходити «Маги теж кохають», першопочатково було «Мисливці за магією».
Назва може змінюватися в процесі. Зараз трішки розкажу байку письменницьку про роман, який зараз в роботі. Я до останнього відкладала назву міста, де відбуваються всі ці події. Я перебрала все, що можна. Є генератори власних імен різних. Потім я дістала свої нові парфуми - і назва міста стала Беллз. До речі, потім мені знайомий написав в Фейсбуці, що дійсно у Львівській області місто Белз, старовинне.
– Кого порадите почитати із авторів фентезі?
– Із сучасних українських авторів я б дуже порадила Ірину Грабовську. Це історичне фентезі, європейське фентезі. Це цикл «Замок із кришталю», зараз вийшло дві книги, готується третя. Вона, до речі, у нас була в Чернігові. Це події сторічної війни між Англією і Францією. І персонажі також частково списані з історичних персонажів, і всі реалії. І в той же час магія, такий самобутній фантастичний світ.
Також цікава наша фантастка Наталія Матолійниць, це вже дійсно європейський рівень. Вона на багатьох європейських заходах представляє Україну, дуже сильна авторка, я вважаю. Якщо казати про зарубіжних, то Ніл Гейман мені подобається, звісно, Толкін – це класика, також Урсула Ле Гуін.
– Як видати свою книгу?
– Насправді, просто треба пробувати, надсилати у видавництво. Скласти собі список видавництв, які видають фентезі. Зараз цей список значно розширився. Та ж «Віхола», яка фентезі не видавала, зараз видає цілу серію фентезі. І це ще раз говорить про те, що це жанр актуальний. Просто зайти в Інтернет-книгарню, подивитися, які видавництва видають фентезі. Частина видавництв має форму зворотнього зв'язку для авторів, частина просто має якийсь контакт.
Обов'язково підготувати синопсис (короткий переказ сюжету – ред.), тому що без нього навіть ніхто не буде розглядати. Нещодавно дивилася ефір з піарницею одного із видавництв, то вона каже, що за рік отримали 500 рукописів. Звісно, ніхто не буде їх всі читати. То найперше судять по синопсису. Дехто дивується, що за однією сторінкою можна оцінити твір. Адже синопсис важче писати, ніж великий твір. Але треба вміти себе продати, якби це цинічно не звучало.
Автори: журналіст Арсен Чепурний, камера Дмитро Фальчевський
* * *
Дивіться попередні випуски програми:
- НАШІ ЛЮДИ: боєць-рукопашник про тренування, перемоги і європейських суперників
- НАШІ ЛЮДИ: творець тату про мистецтво татуювання, як обрати свій малюнок і зберегти його тривалий час
- НАШІ ЛЮДИ: режисер та актор розповідає про театр, неоднозначних героїв та найкращі постановки
