Андрій Чепак убив брата. Мати вижила. 13 серпня 71-річну Раїсу ЧЕПАК перевели з реанімації. Голова у швах і забинтована.
— Ніхто до мене не приходить. І син Серьожа чомусь не дзвонить, — тихо мовить пенсіонерка. Лежить у нейрохірургічному відділенні обласної лікарні. Туди її привезли з села Горбове на Куликівщині.
Жінка дивом вижила після того, як 9 серпня старший син, 48-річний Андрій, п’яний накинувся на молодшого, 38-річного Сергія, і вбив його. Дісталося й матері. Внаслідок травми в неї проблеми з пам’яттю.
— Андрій — військовий. Його мобілізували, готували до штурмів. Приїхав у відпустку. У Сергія ІІ група інвалідності, серцева недостатність. Вирощував перці, баклажани, помідори і возив продавати в Чернігів на «Привокзальний» ринок. А ще тютюн ростив. Торгував махоркою. Мені допомагав. Треба було лагодити загорожу, усе для цього купив. Ворота були підперті палицею. Андрій і схопив того дрина. Кричав на нас з Сергієм: «І його, і тебе вб’ю». Бив брата і мене. Кров у мене з голови полилася. А що далі, не пам’ятаю, — зітхає Раїса Василівна. — Було волосся майже до плечей, обстригли налисо, щоб зашити рани на голові. Просилася додому. Медики кажуть: «Ще рано». А в мене ж там собачка прив’язана, чотири курочки й півник. Хоч би сусіди наглянули, вони в мене такі хороші.
— За що Андрій на вас накинувся?
— Хто його знає. Він завжди агресивний, як вип’є. Хіба це вперше на мене руку підняв? Кілька років тому напав, коли готувала їсти. Лупцював по голові, потім повалив біля пічки і бив ногами. Я після того довго в лікарні лежала.
— І простили? Може, якби ще тоді його посадили, то до нинішньої трагедії не дійшло б?
— Я тоді сказала, аби більше такого не робив.
— Будете йому передачі в тюрму слати?
— Ні. Я його ненавиджу. Навіть не дзвонитиму. Синів було два. Тепер жодного не лишилося. Сама я.
— А що, обидва нежонаті?
— Чого ж, були одружені. Давно розлучилися. В Андрія є син. Сім’я жила під Авдіївкою на Донеччині. Там усе розбомбили. Куди виїхали, не знаю. У Сергія — донька. Тільки ось де зараз мешкає, не можу згадати.
* * *
Сергія Чепака 12 серпня поховали односельці за сприяння Куликівської громади. Також гроші збирали однокласники, жителі вулиці. Микола Гуляк, місцевий священник, відправив панахиду. Про Сергія говорили лише добре. Неконфліктний, хазяйновитий. На городі в нього був такий лад, що не в кожної молодиці в селі побачиш. Трудився, аби зібрати гроші на операцію. Були проблеми з зором.
Андрій нині в СІЗО. Він — повна протилежність брата. Нестриманий і до роботи не беручкий. А ще — любитель випити.
Не раз збиткувався над рідними. Коли їм уже ставало зовсім страшно, викликали наряд. З 2021 року на Андрія Чепака поліція чотири рази складала протоколи за домашнє насильство. Тричі — за заявою матері і раз — за братовою. Суд штрафував кривдника щоразу на 340 гривень. То була адміністративна відповідальність.
А тепер — кримінальна. Чепака звинувачують за двома статтями: «Умисне вбивство» та «Нанесення тяжких тілесних ушкоджень». Йому загрожує до 15 років тюрми.
Історія страшна, але типова. Мабуть, щось треба міняти в законодавстві про домашнє насильство. Бо на сьогодні ситуація така. Мучить син матір чи чоловік жінку. Вона терпить, терпить. Коли вже терпець уривається, викликає поліцію. Правоохоронець складає протокол. Відправляє в суд. Суд накладає штраф. А кривднику платити нічим. Бо він ніде не працює. І мусить той штраф зі своєї пенсії платити мати. Бо якщо вчасно не оплатити, сума подвоюється. А якщо зовсім не платити, то виконавча служба може описати майно. А воно ж спільне.
Коли кривдник уже дістав, поліція складає терміновий заборонний припис — не наближатися до жертви десять днів. Цей час домашній насильник тиняється по друзях, родичах і знову повертається додому зі словами: «Це і моя хата теж». І що тут поробиш? В області на моїй пам’яті було лише кілька випадків, коли за насильство в сім’ї застосовували кримінальну відповідальність. Суд давав рік тюрми. А в багатьох випадках насильник убивав жертву. Іноді вона не витримувала і, обороняючись, вбивала його.
Часто постраждалі виправдовують власне терпіння словами: «Свій, жалько. Як у тюрму посадять, він же там кращим не стане». І тоді я їм розповідаю притчу. Син пив, матір бив. Вона йому прощала. Якось оскаженів так, що відрубав голову. Протверезів, вирішив труп сховати. Вкинув голову в мішок, несе в болото. А хміль ще не зовсім вивітрився. Спіткнувся і впав. І чує материн голос: «Синочку, ти хоч не сильно забився?» Така вона материнська любов. Та чи варта вона власного життя…
Джерело: "Вісник Ч", авторка Валентина ОСТЕРСЬКА. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Зарізала співмешканця, якого вже штрафували за домашнє насильство
- Збільшили строк: справа домашнього насильства, що закінчилась вбивством
- Вже хочеться додому: як працює кризова кімната для постраждалих від насилля
