Говоримо із солісткою військово-музичного центру Валентиною Петченко про поїздки з виступами до військових, джерела натхнення і про те, як стати успішним у співі. Дивіться відео або читайте текстову редакторську версію.
Журналіст Арсен Чепурний: Привіт, друзі! Говоримо сьогодні про те, як досягти успіху у співі із солісткою військово -музичного центру Валентиною Петченко у передачі «Наші люди».
– Як і коли ви зайнялись співом?
– Зайнялась для музики я достатньо пізно, в 19 років почала займатись цим професійно. Вступила в музичний коледж. До того я десь три місяці підряд ходила до репетитора, по вокалу. Я думала, що почну співати за рік. Але коли в це заглибилась, то зрозуміла, що все не так просто. А взагалі - із самого дитинства я мріяла про сцену. Уявляла себе на великій сцені, бачила глядачів, комунікацію з ним. Звідки це - я не знаю, тому що в мене не було досвіду з музикою пов'язаного, або зі сценою.
Я виросла в селі, і там не було нічого для подібного розвитку. Але я про це все одно мріяла і писала пісні в зошит. У мене був в дитинстві цілий зошит своїх пісень. Але я його викинула, бо в школі мені сказали, що в мене немає ані голосу, ані слуху. Не було ніяких перевірок, нічого. І це мене тупо зламало.
А от звідки в мене була така мрія, мені теж не зрозуміло було. Здається, в ліцеї я почала трошки займатися і цікавитися вокалом. І мені після випускного сказали, щоб я співала і дали пісню. І потім кажуть «Вау, у тебе такий тембр, а чого ти не співала?». А мабуть, тому що в мене «ані голосу, ані слуху», тобто оця фраза реально відкинула мене, по суті, на 16 років точно. Тобто я не могла займатися, хоча мріяла. І вже в 19 років я твердо вирішила і професійно почала займатися.
– Ким працюєте зараз?
– Я працюю солісткою військово-музичного центру. Ми, в основному, виступаємо для військових і їздимо по всій Україні, куди нам скажуть. У нас достатньо багато відряджень, зараз трошки менше. Загалом виступаємо для військових, але в мирний час і для цивільних також.
Була історія, вона доволі небезпечна. Але мені б хотілося розказати, тому що це, ну знаєте, у всіх викликало сміх. Ми їхали, куди - про це знали лише водій і наш керівник. Ми їхали назад з концерту і карта збилась. Можливо, через те, що вороги збивають GPS. І ми проїхали блокпост, на ньому не було нікого, наших немає, пусто. Ми вирішили: щось якось тут не так. Повз нас проїхала машина. Зупиняємось, водій показує карту і каже: дивіться, 4 кілометри до бойових дій, 4 кілометри до Донецька, до блокпосту кацапів.
Я розумію, що 4 кілометри з тієї швидкістю, що ми їхали, це було б десь, 3-5 хвилин – в ми б вже «співали для росіян».
– Які пісні зараз співаєте?
– Зараз в основному шукаю український репертуар, бажано автентично український. І хочеться робити якісь кавери, своє бачення. Але це робота складна. Також просто українського, більш патріотичного спрямування - щоб підбадьорювати наших військових. І просто якісь розважальні пісні, але в основному українські. Раніше мені, більше подобалась поп-музика і естрада американців. Це зовсім інший рівень музики, там дуже багато всіляких класних фішок, яких ти вчишся. Але зараз публіка цього не потребує, і ти вчиш той матеріал, який потребує публіка.
– Як військові ставляться до ваших виступів?
– Це дуже цікаве питання. Я коли почала їздити, думала, що їм це не потрібно. Думала: вони воюють, а ми їм співаємо, це не потрібно. Причому я розуміла, що пісні не є суперскладними, умовно. Але тоді, після концертів, коли ти отримуєш фідбек, ти привозиш життя, ти привозиш і показуєш те, що нам тут не все одно.
Для когось, можливо, просто робота. Коли стомлюєшся, ти це сприймаєш більше як роботу. Але коли ти задумаєшся, чому ти їдеш, навіщо, то ти чітко, знаєш, акумулюєш всі свої ресурси і хочеш максимально віддати енергію навіть в простій пісні, навіть в одній пісні. Ти хочеш віддати це життя і сказати «Ми хочемо, щоб ви жили!».
Я в це дуже вірю. Коли ти робиш це від серця, віддаєш оцю енергію, то вона діє. І ніколи не знаєш, що може врятувати: Бог, бронежилет, удача, випадок. Або, умовно, енергія людей, які теж передають любов і добро.
Моя мета через голос і спів передавати любов і добро.
– Звідки берете натхнення?
– Натхнення дають якісь негативні ситуації або якісь рефлексії про них. Але, зазвичай, я не люблю просто страждати або потраждати. Якщо це просто заняття з вокалу, наприклад, відпрацьовка якоїсь пісні, техніки і так далі - це така рутинна робота, яка вимагає дисципліни і сильної такої спортивної мотивації. Ось, там більше невдоволення собою допомагає. Або, наприклад, коли ти відчув, що в тебе виходить.
Плюс, можливо, звучить дивно, але на таких заняттях мені дуже допомагає і мотивує, коли я структурую. Якщо це стосується творчих питань, то тут більше потрібен такий настрій, коли я можу просто подумати, побути сама. Я просто ще пишу пісні, але поки що «в стіл, так би мовити». Тобто ти сідаєш за фортепіано, думаєш про щось, і тобі приходять слова, гармонія і мелодія. І ти це пробуєш і рефлексуєш. Попадаєш в такий ніби транс. Але це вже творча рефлексія, це не той момент, коли тобі хочеться працювати, працювати.
– Чим для вас є викладання співу?
– Вокал – це не просто заняття співом чи музикою. Це не просто, коли класно співаєш. Вокал – це насправді десь і про здоров'я, десь терапію. До мене, до речі, декілька психологів приходила на заняття, це дорослі люди. В основному, до речі, дорослі люди приходять на заняття, або мого віку. Зараз у мене з'явилася маленька дівчинка-учениця. І я хочу для неї структурувати систему і показати інші шляхи розвитку. Тому що я музикою почала займатися пізніше. І я розумію, що система, яка є, мені не подобається. І це той момент, коли я можу пробувати робити інакше.
Тобто я говорю, що обов'язково треба школа. Але окрім цього я хочу дати ще свій напрямок, своє на якесь натхнення і наставлення, що можна інакше. Дуже багато «совка», коротше, в цій системі. Реально дуже багато. Це мені не подобається.
А вокал для дорослих – це взагалі інша тема, тому що, по суті, там це іде для відчуття самого себе і пропрацьовка якихось своїх певних установок, упереджень з точки зору психології. Я, до речі, думаю про те, щоб зробити подкасти на цьому тему, тому що це дуже цікаво. Я для себе пропрацювала багато моментів, які мене тягнули на дно як особистість. У мене було дуже багато деструктивних ідей стосовно себе. І саме вокал мені допоміг вийти наверх. Це реально робочий інструмент, але я досі не вчуся, як користуватися і допомагати цим людям.
– Викладання співу змінилось, якщо порівнювати з часом до вторгнення?
– Тут мені дуже складно сказати об'єктивно, оскільки я почала викладати під час війни. До війни я викладала, але, в основному, для друзів, знайомих. Була одна дівчинка, яка ходила до мене на педпрактику. А зараз у мене більше людей. Я багато бачу людей, які просто хочуть. Тобто вони ніколи не займались, але хочуть хоча б спробувати. Тобто люди, які не вміють нічого, взагалі нічого. І я за це ніколи не критикую. Я взагалі не розумію, коли людині говорять: «ані голосу, ані слуху. Ні, над цим треба працювати, якщо людина хоче.
– Що треба, щоб стати успішним вокалістом?
– Все йде від головного мозку. Щоб займатися співом, треба розвивати голосовий апарат. Це м 'язи. Далі - слух. Це дуже складний процес. Тому що він залежить від багатьох факторів, насправді. Якщо він початковий якийсь, тобто людина вона не інтонує, але вона вміє існувати в тональності, то цей інше, трошки легше буде. Але якщо взагалі, взагалі, взагалі, нічого, то дуже складно. Але я думаю, що можливо, просто треба складати правильну програму. Але це вимагає дуже великих зусиль і дуже сильного бажання. Тому що це реально просто дисципліна. І при чому дуже сильна.
Це як про 10 тисяч годин: щоб досягти в якійсь сфері успіху, треба пропрацювати 10 тисяч годин. А в музиці треба пропрацювати 24 тисячі години.
Є таке дослідження, я читала книгу про музику і мозок. Всі думають, що музиканта «боженька поцілував і все дуже класно, і все дуже легко». Ні, насправді реально титанічна робота над собою і зі своїм мозком.
* * *
Дивіться попередні випуски програми "НАШІ ЛЮДИ":
