Говоримо із Андрієм Католиком, директором Навчально-наукового Інституту історії, про зміни в навчальному процесі і викладанні історії, студентів старшого віку та формат онлайн-навчання.
Дивіться відео або читайте редакторську текстову версію.
Журналіст Арсен Чепурний: Привіт, друзі! Сьогоднішня передача для мене, як для історика за освітою, особливо приємна. Спілкуємося і з директором Інституту історії Андрієм Католиком у передачі «Наші люди». Як інститут історії пристосувався до навчання в умовах війни?
– Потрібно прилаштовуватись до нових умов, які виникли після повномасштабного вторгнення. Але навчальний заклад працює. Працює у змішаному форматі. Працюють всі 11 освітніх програм, плюс програми з підготовки докторів філософії, аспірантури. На сьогоднішній день працює 56 штатних працівників. Серед них 11 докторів наук - професорів, всі інші – доценти. Відсоток забезпечення кадрами у нас один з найвищих в університеті. Тому ми знаходимо можливості працювати зі студентами як онлайн, так і офлайн. У нас в Інституті офіційна онлайн платформа Moodle, але використовуємо і інші ресурси, які доступні студентам. І паралельно практикуємо заняття в аудиторіях - конференції, якісь практичні заняття, які потребують відповідного обладнання. Але, на жаль, потрібно констатувати, більшість часу навчального ми проводимо в онлайн-режимі. На мою думку, це великий мінус. Тому що студенти все ж таки хочуть живого спілкування. І повірте, вони дуже сумують за нашими зустрічами на парах, коли можна задавати очі-в-очі питання викладачу, щоб ця дискусія набувала різних відтінків. Інтернет – це інтернет. Іноді навіть маємо таку проблему, коли група працює, але ми бачимо з групи з 20 студентів на екрані лише двох. А інші ховаються за темними вікнами. І це теж певний дисбаланс,
– Про рівень кваліфікації студентів
- Не скажу, що він падає дуже відчутно. Онлайн заняття не дають той продукт, на який ми розраховуємо. Є певні навчальні дисципліни, які передбачають все ж таки роботу в аудиторіях, наприклад, методика навчання історії, педагогіка. Але з точки зору опанування теоретичних дисциплін історичних я не помічаю зниження кваліфікації студентів.
Ми все ж таки розраховуємо на студента, який має відповідний інтелектуальний багаж, щоб навчатись в Інституті історії. Самі розумієте, враховуючи освітні послуги, які надаються в державі, багато хто виїжджає в Київ, Одесу, Львів, Тернопіль. Тут залишаються з причин фінансових, через сімейні обставини. Не завжди ці студенти мають високі знання з історії та інших дисциплін гуманітарного циклу. Тому деякі заняття проводяться в такому середньому форматі для середнього студента.
– Як справи з відкриттям журналістської спеціальності в університеті?
- Філологічний факультет взяв під опіку цю освітню програму. Починаючи вже з наступного 2024-2025 навчального року, університет буде набирати магістрантів на освітню програму «Журналістика». Я дуже радий за моїх колег-філологів. Це було побажання багатьох випускників, щоб відкрили нарешті цю спеціальність. Ми маємо тепер можливість, але в магістратурі, без першого рівня бакалаврату, опанувати цю освітню програму. Наскільки мені відомо, будуть залучати професійних журналістів з Чернігова та області і не тільки, які будуть викладати певні навчальні дисципліни.
– Чи є зміни у викладанні історичних дисциплін?
- Радикальних змін ми не помічаємо. Програма залишається україноцентрованою, загострена на історію України. Єдине, що тут набуває іншого контексту, це вивчення тем національно-визвольної боротьби, Другої світової війни, російсько-української війни. Оці блоки набувають іншого значення, іншого наповнення і за змістом, і за емоційним сприйняттям.
Ми вивчаємо історію України паралельно з історією всесвітньою, тобто з історією Європи. Якщо можна так висловитися, відбуваються процеси «європеізації» історії України, тому що ми європейська країна. У той же час, ми не маємо вже в навчальних планах таких предметів, як історія Росії, історія Білорусі. З'являються інші предмети, наприклад, розширені теми з вивчення країн центральної, східної Європи, Польщі, Словаччини, Угорщини, Чехії.
– Про міжнародні контакти
- Ми, звичайно, намагаємось ці контакти встановлювати. У нашому Інституті є відповідний сектор науковий з міжнародної роботи. Зараз є непогані стосунки на рівні ділових без підписання якихось довгострокових контрактів договорів із Латвійською Республікою. Нещодавно наша делегація повернулася з відрядження з Латвії. Маємо контакти з Польщею, з певними університетами, які згодом, я думаю, переростуть у більш професійну якісну роботу.
Крім того, у нас проводяться тематичні конференції, де задіяні представники інших держав. У нас багато викладачів працюють за кордоном, проводяться спільні міжнародні конференції. Все це набуває поки що форми експерименту, але майбутнє, думаю, це оформиться у конкретні договори. Поки що, в мене складається враження, ми більш зацікавлені в їхній історії, ніж вони й в нашій історії.
Що цікавить Європу, це той період окупації наших земель російськими загарбниками у 2022-2024 роках, коли наші студенти збирають фактичний матеріал, науково його обробляють і передають. Тобто вони бачать конкретні свідчення злочинів російської армії, ставлення російської армії до місцевого населення. Я на мене, це корисна робота. Саме тут зацікавленість зарубіжних наших партнерів проявляється на 100%.
- Як інститут історії зацікавлює студентів?
- Незважаючи на складні сьогоднішні обставини, йде рух вперед. В Інституті працює багато освітніх програм, але є і нові програми, які дуже подобаються студентам. Нещодавно була відкрита освітня програма «Історія та міжнародні сучасні практики». Гарантом цієї програми є Тетяна Соломина, спеціаліст Інституту з міжнародної історії, з міжнародних відносин. Ця освітня програма готує спеціалістів, які потрібні для роботи в консульствах, дипломатичних представництвах. Тобто, програма «Історія та археологія» набуває іншого забарвлення, і студентам це цікаво. Є програма «Політологія», «Соціологія», «Релігієзнавство», «Право». Щодо «Права» ми маємо поки що бакалаврат, але в майбутньому, я хочу це засвідчити ми будемо працювати над відкриттям магістратури «Права».
Крім того, в нашому Інституті працює 7 науково-дослідницьких центрів: з археології, з релігієзнавства, краєзнавства, гендерних європейських студій. Нещодавно ми відкрили науково-дослідний центр з історії педагогіки і педагогічної інноватики, а також консультативно-супервізійний центр психолого-педагогічної допомоги здобувачам освіти.
У нас прекрасні студентські традиції, незважаючи на воєнне лихоліття, у нас продовжують існувати такі конкурси, як «Кліо відкриває таланти», презентація першого курсу. Студенти спілкуються, їм є чим займатися, окрім науки і навчання. Тут я хочу і подякувати нашому студентському активу, студентській раді.
Ми, як європейський інститут, пропонуємо студентам вільну навчальну траєкторію. Тобто студенти, окрім тих дисциплін, які ми можемо їм запропонувати, можуть самостійно обирати інші дисципліни в рамках освітніх програм. Є загально-університетський каталог дисциплін, є дуже цікаві. Приміром, історія української кухні.
В Інституті історії навчається, якщо взяти і бакалаврів, і магістрантів, і аспірантів – всього 500 здобувачів.
– Кількість дорослих студентів зростає?
- У Інституті історії навчається, якщо взяти і бакалаврів, і магістрантів, і аспірантів – всього 500 здобувачів.
- Віковий розріз у нас дуже різноманітний. Хочу нагадати, що в Україні існує освіта для дорослих. Тому ми маємо як і молодий контингент студентський, так і дорослий контингент, який традиційно більш представлений на старших курсах – це освітні програми магістратури. На мою думку, це тільки збагачує наш навчальний процес, тому що ми спілкуємо з різними віковими групами.
Працювати лише з молоддю – це дуже класно. Але середній вік – він теж заслуговує на повагу. Ніколи не пізно навчатися. Запрошуємо всіх до нашого навчального закладу: здобувайте освіту, ми допоможемо!
* * *
