Говоримо з Ігорем Мандровним, депутатом ЧМР, про міський бюджет, пріоритети в розбудові Чернігова та політичне протистояння в міськраді. Дивіться відео або читайте текстову редакторську версію.
Журналіст Арсен Чепурний: Привіт, друзі! Говоримо сьогодні про роботу міської ради, бюджет, гроші на ЗСУ і волонтерство із депутатом Ігорем Мандровним у передачі «Наші люди».
– Чим ви займались до того, як стати депутатом міськради?
– До депутатства я працював у нашому гіпермаркеті «Вена». Потім я пішов працювати у компанію, яка займається виробництвом дверей. Потім ми відкрили з партнерами власний бізнес, теж виробництво дверей.
– Як стали депутатом?
– Спеціально не обирав цього. Але я завжди хотів щось змінити, хоча б на прикладі свого двору, свого мікрорайону. Ось тут в центрі - красиво, а от у дворах, на околицях, там не так. Приміром, на Шерстянці, де я виріс, взагалі «мрак». Потім я переїхав більше ближче до центру, батьки купили квартиру. Зараз проживаю в районі вул.Лукʼяненка. То там теж, якщо у двори зайти, дуже поганенько. Хотів щось змінити, щось допомогти людям, щоб краще було виходити з дітками, якісь площадки поробити, ігрові зони, бо їх майже в Чернігові немає. Ну немає куди вийти з дітьми. Є якась одна «Ігрова планета» в Голівуді.
– Що вдалось зробити за час депутатської роботи?
– За час депутатства, за моїм поданням, були зроблені «лежачі поліцейські», наприклад, біля спортивної школи. Багато допомагаю садочкам, школі №1. У садочку, де моя дитина, я проспонсорував за свої кошти кабінет психології, якщо я не помиляюсь. Більше зроблено по освітнім закладам. Із того, що я планував, наприклад, так, двір чи щось в районі, не зміг зробити, тому що місцева влада трошечки не дає цього зробити. Кажуть, нема коштів.
– Про протистояння між міською військовою адміністрацією і місцевою владою
– На мою думку, зараз недієва ані місцева влада, ані військова адміністрація. Ніхто з них не хоче розмежувати зобов'язання між собою і взяти на себе відповідальність за ті чи інші дії в місті. Ви ж теж їздите по місту, бачите, приміром, що не зроблена дорога. Навіть візьмемо ту ж лікарню, яку обговорювали на останній сесії, то вона розбомблена, і там нічого ніхто не робить. І такого безліч по місту. І це дуже-дуже на містянах негативно відображається.
– Про міський бюджет
– Я скільки у депутатах знаходжусь, то грошей ніколи не було, і чогось ніколи немає. Але деякі депутати, які знаходяться на бюджетній зарплаті, то вони із кожним роком багатші і багатші становяться. І ті, які ближче знаходяться до державних коштів. Я не знаю, як вони так багатіють. Я знаходжусь у бізнесі, то так не можу розбагатіти. У них якось гроші зʼявляються, а от на те, щоб щось зробити в місці, то грошей немає. Я думаю, що гроші є, їх треба трошки пошукати і менше класти.
– Чи вважаєте ви, що на місцеве самоврядування тиснуть «згори» кримінальними провадженнями?
– Я не вважаю цей тиск на місцеве самоврядування. Я вважаю, що диму без вогню не буває. Якщо є якісь кримінальні провадження, то вони звідкись зберуться. Значить, не все так чисто за людьми. Хотілось би, щоб ці кримінальні провадження доводилися до якогось логічного кінця. Бо в нашій державі на сьогоднішній день багато кримінальних проваджень, багато кого ловлять, але ще нікого не посадили і ніхто за це не відповідає. Знаєте, це як на риболовлі: спіймали, показали і відпустили.
– Про волонтерську діяльність
– Із 2014 року я почав займатися волонтерською діяльністю. Ми з моїми однодумцями, з моїми друзями постійно займаємося збором та закупівлею того, що хлопці потребують на фронті. Це раніше були буржуйки, тепловізори, каски, навушники, бронеплити, бронежилети. Зараз більш займаємося FPV-дронами. Вчора ми приїхали зі сходу, їздили до 1 окремої танкової бригади, відвозили будівельні матеріали, адже вони роблять укріпрайони. Адже наші партнери нас підводять, і дуже-дуже-дуже скрутне становище зі зброєю зараз, зі снарядами. То ми вимушені зараз заборонятись, і хлопці потребують дуже багато дронів і якихось оборонних споруд для того, щоб, як мінімум, зберегти їм життя.
– Що потрібно робити в Чернігові в першу чергу?
– У нашому місті є багато чого зробити, бо тут дуже довго нічого не робилось, якщо чесно. Центр зробили, але, якщо проїхати по околицям, то всі їх треба робити: Подусівка, Бобровиця, Шерстянка. Не треба далеко заходити, просто зайдіть у двори: там не можна пройти, можна ноги зламати. В моєму дворі, реально, мами з колясками не можуть поїхати. Треба робити двори, місця для прогулянок, де дітки можуть розвиватися. Немає у нас якогось там парку літнього. «Горсад» наш (міський парк культури та відпочинку – ред.) занедбаний. Але ж можна зробити там величезний парк, проект навіть є, якщо я не помиляюсь, харківські спеціалісти робили. А у нас крім оцього «п'ятачка» центра більше нічого нема.
– Наскільки розвиток міста на часі під час війни?
– Я вважаю, що критичну інфраструктуру також на сьогоднішній день треба підтримувати. І дороги треба робити. Але робити щось для розваг дійсно не на часі. Бо коли я їжджу до хлопців і бачу, що в них немає елементарних якихось речей, не вистачає зброї, то зараз треба допомогти перемогти хлопцям. Все кинути туди, а потім вже робити в місці. Бо дійсно, якщо ми зараз зробимо «красоту», в вона дістанеться цим «свинособакам», які на нас напали, то буде не дуже гарно.
* * *
