Родина Деркачів з Оленівки на Борзнянщині обурена, що 45-річну Марину Сидоренко випустили із СІЗО. Підозрюють, 12 липня вона зарізала співмешканця 27-річного Вадима Деркача. Вдарила ножем у серце.
Марина раніше була заміжня, не склалося. Дорослий син помер кілька років тому.
Вадим відслужив в армії, вернувся в село. Жив непримітно, допомагав матері по господарству. Йому хату окрему купили. Хоча дівчата в селі є, обрав Марину. Між їхніми дворами метрів двісті. Ходили одне до одного. Мешкати довго разом не виходило через раптові конфлікти. Іноді обоє випивали.
25 липня апеляційний суд ухвалив звільнити Марину Сидоренко з-під варти негайно. Жінка — інвалід 2-ї групи з дитинства, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалась. Має постійне місце проживання, доглядає за матір`ю, інвалідом 2-ї групи, котра пересувається на інвалідному візку. Неодноразово Вадим бив Марину. На підтвердження адвокат надав висновок експерта від 13 липня. Тому підозрювану відпустили під домашній арешт.
* * *
У 69-річної Ганни Бержатньої, матері Марини, своя аргументація. Донька не причетна до вбивства Деркача.
— Він був живий. Виходив у двір, коли дочка йшла від нього. Сподіваюся, суд розбереться, — зітхає Ганна Дмитрівна. — Марина не могла від нього відкараскатися. Постійно приходив і її до себе забирав. Телефони бив, щоб мені не дзвонила. Вікна мені повибивав. Я поліцію сто разів викликала. Заберуть, відпустять. Коли Марина кидала його, тягнув її за руки, за волосся, тоді я у поліцію дзвонила. Дочка від нього завжди у синцях поверталася.
Вадима б посадили рік тому, аби Марина його не простила. Його матір вмовила. Тоді Марина була аж чорна, голова, руки в синцях. Побої познімала. Того злощасного вечора, кажуть, Вадим і свою сім’ю колотив. Тільки вони про це мовчать. А потім прийшов до Мариськи: «Пішли до мене, бо я боюся сам». Коли бив, дочка кричала. Гукала, аби її спасли, бо чула, хтось балакав надворі. Але ніхто не заступився. Припускаю, його матір все чула, бо живе неподалік та не прийшла.
— Правда, що у Марини того дня була пенсія?
— 12 липня вранці отримала пенсію. Вадим прибіг у центр, в магазині гроші требував. Вона купила оцту, цукру. Кинула ту торбу йому на голову. Пляшка оцту розбилася, цукор потік по його морді. Вона втекла до мене. Коли пішов додому, вернулася в магазин. Купила знову цукру, хліба, супових наборів. І прийшла до мене, готувала їжу. Сиділи до одинадцятої години вечора, балакали. Я їй казала: «Доцю, нікуди не йди». А вона: «Я віддала Деркачці (матері Вадима) бутиль на молоко і 200 гривень. Піду заберу. «Чого ти так пізно зібралася. Не треба. Марина: «А вона казала і в дванадцять можеш приходити». Додала, що завтра їй треба в Борзну, заплатити кредит у 1700 гривень. А гроші в неї вдома. Раптом їх до завтра вкрадуть. Прийшла до себе і туди ж прибіг Вадим. Плакав, просив: «Пішли до мене. Я тебе не битиму». Погодилася. А як прийшли до нього, головою об стінку бив, душив, стільця по ній кидав. Їй же побої згодом знімали у СІЗО. Вона там бідна тиждень лежала. Спасибі дівчатам, що спасали. Стукали, гукали лікаря.
— Коли бив Марину, був як невміняємий. Кричав: «Я тебе вб’ю. Вивеземо в посадку, закопаємо. І скажемо, що ти гулять поїхала». Бугай, здоровий, сто кілограмів. А вона мала, худа. Сухожилля на руці пошкоджені. Двері зачинив.
— Як їй вдалося піти звідти?
— Сиділа біля столу і ждала смерті. До цього чотири дні гострив ножик. Показував, тебе заковбасю. Світла не було, тоді вимикали. Шарнула рукою по столу, а там той ніж. «Взяла його, сиджу, мовчу. Думаю, що буде те й буде. Підійшов, нахилився, хотів душити». Так дочка мені розповідала. Після того перестав верещати. Вона його відштовхнула. І вийшла. А він за нею на двір. Просив: не йди. Перев’язку зробити треба. Місяць світив, побачила — рука в крові. Подумала: порізався. Вона йому «Я б зробила перев’язку та ти знову почнеш бити. Вже така побита, не можу нічого». Марина ж не знала, попало йому ножем, чи хтось інший потім його зарізав. Пішла, а він вернувся у хату. Якби вона його вдарила, кров би була на її одязі. А то і майка, і шорти чисті. Ні краплі. Мені думається, там ще хтось був.
— Ніж куди поділа?
— До себе не пішла, бо боялася, знову Вадим прийде. Попрямувала до сусіда. Лишила у нього ніж. Звідти згодом його і забрала поліція. Сусід запропонував заночувати у нього, а завтра допомогти йому часник продати. Доки сиділа у сусіда, світло увімкнули. Бачила Вадимового собаку Патрона. Певно, Вадим приходив по неї. Та двері були зачинені. Вранці приїхала за Мариною поліція.
— Ще вони їй припаяли алкогольне сп’яніння. Дочка казала, що ще опівдні випила пляшку бренді. І все. Певна, Вадима вбив хтось інший. Марина ж тільки на суді дізналася, що він помер.
* * *
У кожної сторони своя правда. Та останнє слово буде за судом.
Джерело: "Вісник Ч," авторка Валентина ОСТЕРСЬКА
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Убив за 100 гривень. Через місяць подзвонив у поліцію і зізнався
- Справа з 90-х: через 29 років засудили прилучанина за бандитські розбірки між братками
- На Чернігівщині чоловік через ревнощі забив дружину до смерті. Сиротами залишилися троє дітей
* * *
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
