14 котиків, собака, дві черепахи, хом’як і… два голуби... Чернігівська волонтерка Вікторія Клопот – людина з настільки великим серцем, що в ньому помістилася ціла армія безпритульних тварин. Увесь цей скарб пані Вікторія свого часу врятувала і прихистила удома, і нині не уявляє свого життя без них. Кіт-діабетик Маркус, незрячі котики-братики Леон і Мирослав, сфінкс Філя, врятований сином Романом, який нині захищає Україну; голуб з одним крилом, якого, пораненого, підібрала і виходила пані Вікторія.
Відомій зооволонтерці присвятила розлогий матеріал платформа Goodacity.
Варто зауважити, що як серед містян, так і серед волонтерів чернігівка користується великою повагою. А все через власну працелюбність, співчутливість і безмежну любов до людей і тварин. За допомогу і підтримку військових пані Вікторія навіть отримала спеціальну грамоту.
«Здорових тварин з-поміж моїх підопічних немає, – каже жінка. Киця, врятована з Авдіївки, хом’як з Херсону – у цій неймовірній родині «хвостиків» і «крилець» кожна тварина має свою трагічну історію, а ще – усім їм потрібні любов, піклування та догляд», - каже Вікторія Клопот.
У дитинстві вона мріяла стати ветеринарним лікарем, рятувала і підбирала усіх живих створінь. І пташок поранених приносила додому, і котиків, і песиків, завжди вдома був хтось із «вусо-лапо-хвостої» братії. Завжди мріяла про те, щоб у неї було багато тварин, причому різних. Але ветеринаром жінка так і не стала – переважила любов до вчительської професії, до історії, проте любов до тварин і бажання їм допомогти не зникли.
«У нас в сім’ї усі тварин рятують, – усміхається пані Вікторія. – Син Роман, ставши до лав ЗСУ, передав нам під опіку 3 своїх хвостиків – усіх їх він теж свого часу врятував... Я Ромчику відразу сказала: будуть тобі траплятися на фронті безпритульні хвостики і будеш мати змогу їх забрати – забирай, а ми тут вже їх прилаштуємо. І він возить – нещодавно приїздив у відпустку із фронту, а з ним у машині їхало врятоване кошеня… Донька у Києві підібрала одного собаку з рахітом із вулиці, і взяла ще одну, чий господар нині на фронті – так на зйомній квартирі з двома собаками і живе… Порятунок чотирилапих – це в нас, мабуть, сімейне…».
Історії порятунку
Історій порятунку тварин стільки, що на цілу книгу вистачить. Найстаршим котикам по 9 років – котики-братики Леон і Мирослав, вони взяті від іншої відомої у Чернігові зооволонтерки й подруги Інни Лучкіної. Вікторія з донькою ішли забирати одне кошеня, а тоді зрозуміли, що не можуть їх розлучити.
А ще тут живе киця, яку жінка підібрала на вулиці біля смітника малесеньким кошеням, якийсь час у неї вдома жив навіть лісовий голуб, якого вдарила машина. Його підібрали, лікували, годували, і він одужав і полетів. А вуличному голубу Гансу, на жаль, довелося ампутувати крило і тепер він живе у квартирі – красиво туркоче, а ще – проявляє характер, котики Вікторії знають, що краще до нього зайвого інтересу не проявляти.
З чого починається ранок зооволонтерки? Звісно, з годування чималого господарства. Прокидається десь о шостій – погодувати голубів, дати їм води, потім – котиків, хом’яка і черепашок, а тоді на роботу до школи. Вікторія заряджається від дітей, надихається ними, наприклад разом і енергетичні батончики для захисників робили, і листи їм писали.
Удома Вікторія доглядає свою пухнасту «господарку» і – до іншої роботи, тієї, що наближає перемогу: плете сітки для кікімор на шоломи хлопцям, разом із чоловіком відправляють волонтерську допомогу захисникам.
«Те, що ми робимо – це не просто волонтерство, це насамперед наша шана й подяка Героям України, які виборюють наше право на життя», - каже чернігівка.
Вчителька-волонтерка
Пані Вікторія – вчителька історії та мистецтвознавства у школі №19.
Минулої весни школа дуже постраждала від російських бомбардувань.
«Пригадую такий дуже щемний момент: ми були в школі, прибирали у понівечених приміщеннях, і прийшов мій колишній учень – військовий, він спеціально розшукав мене, щоб подякувати, поспілкуватися. Подивився на понищений російськими бомбами кабінет історії України і каже: «Все ви нам правильно розповідали про війну, яка триває уже 300 років...».
Чернігівські зооволонтери та колишні учні вважають Вікторію людиною слова і діла.
Вікторія Сапон:
- Вика замечательный, ха́ризматичный человек. Она много делает для спасения наших хвостатых друзей, для нужд ЗСУ. Не забывает также зооволонтеров, помогая им. Горжусь знакомством и дружбой с Викторией!
Тетяна Скобелева:
- Віка неймовірна людина! Людина, яка Допомагає, рятуючи тварин, допомогаючи людям, які рятують тварин! Хай би Таких Людей було більше у суспільстві!❤️
Наталія Шевченко:
- Я не дуже добре вчила історію, але на уроки Вікторії Миколаївни шла залюбки 💙💛 велике серце і дуже цікава людина.
Світлана Биховець:
- Мій вчитель історії! Пишаюся!💞
Анна Мальована:
- Вікторія Миколаївна неймовірна людина! Пишаюсь, що колись вона мене навчала, а тепер ми стали добрими друзями і колегами! Шана і уклін таким людям!!!
Війна змінила все
Вікторія Клопот розповідає, що після 24 лютого в учнів прокинувся величезний інтерес до історії: національно-визвольна боротьба, опір загарбникам – усе, про що вони раніше лише читали в підручниках, нині відбувається на їхніх очах.
Вікторія всім своїм учням каже: історія України твориться зараз, і творять її насамперед наші Захисники і Захисниці. Щодня вчитель повторює: якщо молоді чоловіки і жінки там, на фронті, нині стоять горою за нас, то і ми тут, у тилу, маємо горою стояти за них, за їхні потреби та інтереси. Немає неважливої допомоги – все, що ми відправляємо на фронт, усі закриті збори, усі смаколики і теплі шкарпетки, малюнки та листи – це все і повага і пошана для наших військових.
З початком повномасштабного російського вторгнення чоловік із сином відразу ж пішли до військкомату. Синові сказали зачекати, коли викличуть (нині Роман воює), а чоловіку відмовили через його вік. Він дуже переживав, все рвався на фронт, дружина його заспокоювала – мовляв, у нас є своя роль і своє місце у цій війні, ми можемо допомагати і тут.
Узяли увесь домашній «зоокуток» і вирушили на дачу – там готували їжу для тероборонівців, допомогали дорослим і дітям по сусідству. А один котик забився в куток у квартирі – ніяк його не можна було дістати, то задля нього хазяйка мусила кожні кілька днів їхати з дачі по 16 км в один бік, щоб привезти йому води і їжі. По дорозі заїздила до знайомих – самотніх літніх людей, привозила їм ліки і продукти. Двічі потрапляла під страшні авіаобстріли.
Коли подружжя повернулося додому, зв’язалися з місцевими волонтерами, які безпосередньо допомагають конкретним підрозділам – і з чоловіком двічі на тиждень взялися готувати різноманітні смаколики для захисників: борщики, супи, галицьку солянку, м'ясо, чоловік готував плов, робили вітамінні салати, квашену капусту, сало з перчиком і часником – і все свіженьким їхало до хлопців. Відправляли ліки і теплі шкарпетки – шкарпетки в’язали братова і 83-річна свекруха, вона, попри поважний вік, і капусту квасила, і сама ще овочі на грядці вирощує.
«А я взялася в’язати гачком сітки для кікімор на шоломи – за вечір від 2 до 4 таких сіток можу зв’язати. У мене є військовий шолом нашого Ромчика – тріснутий від уламку, він його тут залишив, тож я на нього міряю сітки, які плету. Готові сітки віддаю іншій волонтерці, Марії Краснопольській, яка майстерно перетворює їх на кікімори, що врятували вже не одне життя. Багато людей, коли дізнаються про в'язання сіток, допомагають нитками. Дякую моїй подрузі й однокласниці– Ніні Пищик. З нею ми рятуємо тварин, допомагаємо бійцям на передовій, обговорюємо фільми й книги, навіть їздимо на екскурсії», - ділиться подробицями буднів Вікторія.
Також вона ще встигає гачком плести іграшки для тварин, до «великої війни» їх продавала, а кошти з них йшли на лікування безпритульних хвостиків та допомогу літнім людям у її районі, які теж небайдужі до проблем тварин. Нині виручені кошти йдуть на допомогу армії, а такі іграшки йдуть на подарунки волонтерам.
Хтось, може, і дивується – навіщо їй все це, а жінка завжди відповідає: коли допомагаєш іншим, так цікавіше, натхненніше жити. Зранку у школі з дітьми енергією зарядишся, прийдеш додому, військовим щось зготуєш, зв’яжеш, передачу відправиш – і так класно на душі стає. Людяність рятує, вона – це те, що може зробити цей світ кращим місцем для всіх, переконана Вікторія.
Джерело: Goodacity.
"Час Чернігівський" писав про тварин: Ірина Чорна вивозить покинутих тварин з «гарячої точки» - Гремʼяча: «Деякі взагалі перед від'їздом їх вбивали, вішали»
