Ось уже півтора роки гараж волонтерки Ірини Мальковець у Ріпках гуде дитячими голосами: щовечора тут збираються юні волонтери на корисну справу.
«Кожного дня я заходжу в гараж, дивлюся, як вони сидять там за в’язанням сіток чи крутять заготовки для свічок, і ледве стримую сльози – ніхто їх спеціально не збирає, не “заганяє”, вони самі приходять, бо хочуть цього, бо відчувають, що так потрібно і так має бути. Я їм щодня кажу – кожен зав’язаний вами вузлик на сітці, кожна закручена окопна свічка – це ваш внесок у нашу Перемогу. І для них це – найкраща мотивація та головний стимул!», - розповідає цю історію Ірина Мальковець соціальній платформі Goodacity.
За цих півтора роки діти-волонтери із Ріпок уже сплели 304 сітки.
«Сітки різних розмірів, є і великі, і менші, – розповідає пані Ірина. – Якщо у кілометраж перевести, то нівроку цифра буде! А ще ж вони і основу для сіток самі плетуть! Діти так уже руку набили в цій справі, що сітку 4 метри на 6 з нуля за вечір можуть сплести, буває, до пізньої ночі сидять – якщо вони знають, що це терміново, що це хлопці просять…».
Першу сплетену сітку досі пам’ятають, вона була велетенська, 5 на 8 метрів – діти та сусіди сплели буквально за два вечори.
Охочих допомагати ставало все більше, тож у гаражі вирішили «розширити виробництво». Починали з окопних свічок – мали банки і картон, проте не мали парафіну, тож спершу крутили просто заготовки.
Але їм стали приносити парафін, збирати «зі світу по нитці» матеріал для окопних свічок, навіть з-за кордону передавали. Так почалося «гаражне волонтерство», а старенький гараж перетворився на, як жартують друзі, “Гараж – Укроборонпром”.
Донька Ірина логотип волонтерський – “гаражний” – сама придумала-розробила, його тепер наклеюють на мотки із сітками та ящики з окопними свічками.
«Журналісти з усіх усюд уже про наших «гаражних волонтерів» писали, навіть із Києва приїжджали – документальний фільм про наших «павучків» знімали, він уже незабаром має з’явитися на екранах», - тішиться волонтерка.
А як діти радіють, коли приходять відгуки від військових, коли хлопці подякують, передадуть фронтові «сувеніри»! Діти часто записують відео для військових на фронті, а військові для них – так вони одні одних надихають і підтримують.
Чоловік пані Ірини скоро другий рік, як на фронті, а вона з донькою активно волонтерить та допомагає військовим.
«Дуже переживаю за нього, був у гарячих точках та важких боях, пережили справжнє пекло, – не стримує емоцій жінка. – А коли чоловік приїжджає додому у відпустку, то дивиться на наш гараж і тішиться – бо розуміє, заради кого вони зараз там».
Для «гаражного братства» – 11 діток, віком від 8 до 16, пані Ірина – мов друга мама.
Їх батьки зізнаються: “Коли чуємо від дитини “я – в гараж!”, то спокійні за них…”. Тут уже свого роду побратимство.
Навіть якщо десь поза межами гаражу вони бешкетники – то тут слухаються! Тут панує атмосфера повного взаєморозуміння, довіри та гармонії.
Обов’язкова умова – спершу зробити уроки. В гараж – тільки зі зробленими домашніми, – каже пані Ірина. Кожного перепитає, чи все вивчив, чи усі уроки підготував, і тільки тоді можна братися за сітки.
Діти підключили до плетіння сіток своїх батьків – якщо раніше волонтери самі матеріали заготовляли, то тепер їм удома батьки нарізають спандбонд чи тканину – тепер ще швидше можна плести. Без роботи не сиділи жодного дня.
Нагорода теж знайшла героїв: восени дівчата-волонтери влаштували дітям просто незабутній відпочинок-перезавантаження у Карпатах. Це були перші п’ять днів від початку великої війни, коли діти відпочили.
Співак та волонтер Ігор Хонін для ріпкинців уже як рідний: приїжджає щотижня, а то й навіть двічі на тиждень, він любить дітей, а вони – його. Привозить їм гостинці, влаштовує спонтанні свята з іграми та розвагами…
«І розважає діток, і сам тут із ними працює, сітки в’яже! Це дуже надихає – що такі люди є! Як можна “втомитися” чи “вигоріти”, коли дивишся, як ці діти витрачають стільки часу та енергії для того, щоб допомагати фронту? І ти відчуваєш неймовірну відповідальність, бо дитяча довіра зобов’язує! Діти мені довірилися і я їх ніколи не підведу – будемо разом стільки, скільки потрібно!»
Пані Ірину найбільше зворушили слова одного з маленьких волонтерів: “Тьотя Іра, а кому ми будемо допомагати, коли закінчиться війна?”. Тобто, для них допомагати – це вже такий природний процес, без якого вони себе не уявляють.
Ще один “гаражний друзяка” одразу сказав: “Ми і після Перемоги все одно в гараж будемо ходити!”.
«Деколи їм, буває, пропоную: “Діти, може, сьогодні уже зробимо вихідний?”. А вони мені хором: “Н-і-і-і-і”! От вже буде Перемога – після неї перепочинемо! Але трішки, недовго… Попереду у нас ще дуже багато любові та роботи! Їх вистачить на всіх».
Для усіх охочих підтримати невтомних волонтерів з Ріпок – публікуємо номер картки:
- 5168 7456 1084 5668 (Костенок Ірина Михайлівна)
Джерело: Goodacity
"Час Чернігівський" писав про таке:
