Коропчанка Ганна ЛИПКО, пенсіонерка, колишня бухгалтерка, одужує після складної операції. 20 березня цього року оперувалася в Києві. 74-річній жінці видалили нагноєну нирку.
Запалення, зі слів Ганни Липко, було таким сильним, що навіть на шкірі, трохи нижче попереку, гній проступав. Не тільки в середині, а й зовні почали утворюватися гнійні вогнища.
Це була одна з причин, що спонукала Ганну Пилипівну прийти на огляд до столичних лікарів — медичні волонтери FRIDA Ukraine приїздили в Короп.
— Болю, — каже, — не відчувала.
Недарма нефрологічні (ниркові) хвороби називають тихими вбивцями. Нирки не мають больових рецепторів. Часто й не сигналізують про біду, а тим часом втрачають свої функції.
Втім, Ганна Липко знала про негаразди в організмі. Ще раніше хворобу діагностували в коропській лікарні. Хірург Сергій Миронов терміново направив у Чернігів, в обласну лікарню. У грудні минулого року гній почистили. Але бактерії знову почали свою руйнівну справу.
— Молоденька лікарка з Києва — Євгенія Довженок — наполягала на операції, — згадує Ганна Пилипівна волонтерське обстеження. — Казала: «Якщо терміново не прооперуємо, буде зараження всього організму». Та я відмовлялася. Вона попросила зачекати пару хвилин. До кабінету вже повернулася разом із головою громади Володимиром Куніциним. Вони вдвох намагалися переконати мене у необхідності хірургічного втручання. Та я була категоричною: «Ні!». Але після слів Володимира Миколайовича: «Це питання життя і смерті» наче прозріла. Погодилася.
Це було не так просто — поїхати з дому. Ганна Пилипівна доглядає за сліпим чоловіком. Осліп унаслідок хвороби. Тож довелося знайти собі заміну. І тільки тоді рушати в Київ.
За пацієнткою прибула столична «швидка». Привезли у київську міську клінічну лікарню №3. Оперувала коропчанку Євгенія Довженок (яка й наполягала на операції). Ставилася, зі слів Ганни Пилипівни, чуйно. Як і решта персоналу.
— Ніхто не дивиться, скільки тобі років і звідки ти приїхав, — відмічає.
Лежала в лікарні сім днів. Спочатку в палаті було шість пацієнтів. Потім три. Провідувати було нікому. Діти в Польщі. Тому ще більш цінна уважність чужих.
— Дружина голови громади — Олена Вікторівна — неодноразово телефонувала мені, цікавилася, як я, — каже Ганна Липко.
Годували в лікарні непогано.
— І голубці давали. І котлети були до каші. Мені вистачало, — каже Ганна Пилипівна. І додає, що при зрості 165 сантиметрів важить 62 кілограми.
Поверталася додому коропською машиною. Про транспорт потурбувався Куніцин.
Тепер задача набратися сил. Ретельно слідкує за дієтою. Обходиться без смаженого, гострого, жирного. Не переїдає. Від великого городу відмовилися: «Не вистачає духу». Корзину картоплі помогли посадити сусіди.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Тамара КРАВЧЕНКО
