83-річна Ганна ДРОБИШЕВСЬКА з міста Остер тепер нікого чужого ні в хату, ні в двір не впускає. Довелося нам розмовляти телефоном. 12 липня на початку дев’ятої години вечора до двору Ганни Кузьмівни зайшла незнайома жінка. А невдовзі після цього на пенсіонерку напали. Забрали 5300 доларів і золото.
Правоохоронці проаналізували записи камер відеоспостереження системи «Безпечна Чернігівщина» та відео з території Київської області. Це й допомогло вийти на слід причетних. 16 липня підозрюваних, 44-річного Руслана Кузьменка та його подільницю 38-річну Світлану Мартиненко, затримали в Києві. Під час обшуку в них вилучили золото Дробишевської та 5090 доларів.
— Вона приходила до мене за кілька днів до того, що сталося. Сказала, що їй у технікумі мене порадили. Мовляв, беру студентів на квартиру. Колись було таке. Але вже років сім я квартирантів не приймаю, — тремтячим голосом пригадує Ганна Дробишевська. — Сказала, що син вступає до Остерського будівельного коледжу і йому потрібне житло. Я відмовила.
Це тепер розумію, що ні в який технікум вона не ходила. Бо моє ім’я та по батькові назвала неправильно. А тоді подумала: може, людина помилилася. Мене дуже багато людей у місті знає. Усе трудове життя працювала в торгівлі. Десять років була завідувачкою студентської їдальні будівельного технікуму. Майже десять років перед пенсією — директоркою остерського ринку.
Жінка була чорнява, гарна, доглянута, з красивим манікюром, зачіска з укладкою. Назвалася Оксаною Бондаренко з Козельця.
12 липня вона знову прийшла. Стала мене вмовляти: «Може, все-таки візьмете? У Козельці в мене бізнес і хазяйство. Буду продуктами снабжати». «Та не треба мені нічого», — відповідаю. Розмовляли у веранді. Вона присіла і каже: «У мене болить голова. Дайте таблетку». Я рушила за таблеткою. Повільно, бо з паличкою ходжу. Жінка слідом за мною. Дала їй таблетку і водички запити. Я чай перед цим пила, і сирники стояли на столі. Вона їх попросила. Кажу: «Бери». Ще й чаю їй налила. Коли жінка підвелася — і я за нею, аби провести.
І тут раптом ноги підкошуються, спотикаюся. Вона мене під руку, посадила на диван. Каже: «Я зараз підніму вашу ніжку (вона в мене оперована, видаляли вени), розітру. Вам і полегшає». По-людськи така уважна. Хіба ж я подумати могла… Що було далі, не пам’ятаю.
Прийшла до тями від того, що задихаюся, мене хтось душить подушкою. А відбитися не можу, руки і ноги зв’язані. Кличу її: «Оксанко, біжи до Тамари» (сусідки, вона ж її бачила, коли вперше приходила). Натомість мене хтось продовжує давити. Чую чоловічий голос: «Де гроші?» Потім той чоловік до когось обізвався. Чи Саня, чи Саша.
Я мовчала. Гроші, котрі відкладала на смерть, самі знайшли. На мені золотий ланцюжок і хрестик з зображенням Ісуса Христа та іконкою Божої Матері. Подарунок племінника. Зняли з шиї і пішли.
Чую, нікого вже в хаті немає. Роздивилася. Ноги зв’язані кофтою, руки хусткою. Це мої речі, вони висіли на стільці. Ноги якось вивільнила. До телефона змогла дотягтися. Набрала сусідку. Сусідка кинулася йти, а хвіртка з двору закрита і підперта лопатою. Нападники втекли городами.
Дякувати сусідці Тамарі Гармон, вона покликала інших сусідів. Подзвонили в поліцію, підняли всіх на ноги. Я була в такому стані… Не вірилося, що забране в мене знайдеться. Як трішки відійшла, перехрестилася, подякувала Богу, що зберіг, живою залишилася.
А руки, ноги й обличчя і досі в синцях.
Таким літнім, як я, раджу незнайомих на поріг не пускати, нікому не вірити. Ми, старі, колись були виховані так, що треба людям допомагати, ділитися, довіряти. Та тепер настали інші часи.
— Ганно Кузьмівно, як вважаєте, на яке покарання заслуговує душитель?
— Закрити його надовго. У наручниках приводили на впізнання. Кажуть, остерський. Та я його не знаю. Слідчий просив мене: «Вийдіть хоч на ганок, подивіться йому в очі». Вийшла. Той чоловік голову опустив: «Вибачте мені».
— Золото і гроші майже всі знайшли в них. Вам їх повернули ?
— Нічого ще не повернули. Спитала у слідчого; «Коли віддадуть?» Відповів: «Після суду». А я подивилася і кажу: «А чи доживу я до суду?» «Доживете…».
* * *
На тому дворищі, де, кажуть, колись мешкав Руслан Кузьменко, уже давно магазин «Хуторянка», який не працює.
Колись Руслан допомагав у місцевому кіоску «Хачапурі». Там кажуть, що він добре працював, нічого не пропадало.
Світлані та Руслану висунули підозру в розбої, скоєному за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням у житло, спрямованому на заволодіння майном у великих розмірах в умовах воєнного стану (частина 4 статті 187 Кримінального кодексу). У разі доведення вини їм загрожує від восьми до 15 років ув’язнення.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Валентина ОСТЕРСЬКА
"Час Чернігівський" писав про таке:
- На Чернігівщині діяла організована злочинна група: вкрали майна на майже півтора мільйона
- У Прилуках орудує банда. Напали на медсестру - били по голові, забрали телефон, гаманець
- Побили підлітки і забрали пенсійне і гаманець: чоловік відмовився від свідчень
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
