Рідні 31-річного захисника з Корюківки Олександра Ананка 21 лютого відбули сороковини. Поховали його в Гуринівці біля мами, про що він завчасно просив дружину Яну. Про такі страшні речі говорять наперед. 39-річна Яна Ананко розповіла, яким був її чоловік.
Разом вони були 9 років, подружжям — 6. Коли зустрілися, Олександр саме повернувся з АТО, де проходив військову службу у лавах Національної гвардії України. Яна на той час розлучилася з першим чоловіком. Познайомилися завдяки знайомим і почали зустрічатися. Мали багато спільного, навіть дні народження поряд: у нього 20 лютого, у неї — 23-го. Олександр майже одразу запропонував жити разом. Винаймали житло в Корюківці, працювали, будували плани на майбутнє. За три роки побралися.
Подружжя Ананків
— 23 лютого 2022 року у мене був день народження, — пригадує Яна Ананко. — Прийшли наші друзі. Раптом у двері постукали. Виявляється, брецька староста Ірина Гончаренко, принесла повістку Саші (бо він прописаний у Бречі). Наступного дня одразу ж пішов у «військкомат», звідки за годину, яку дали на збори, вирушив під Чернігів. Так для нас почалася велика війна.
Олександр Ананко
З того часу, за словами Яни Ананко, її чоловік захищав Україну на Чернігівщині, у піхоті на Сумщині і на Донеччині, головним сержантом-командиром танка одного з підрозділів військової частини А 4574. Позивний Танк, Танчик.
Поїздка на Донеччину
Олександр востаннє був удома у серпні 2023-го. Проводили час разом із друзями в Бречі. До цього, у березні, Яна їздила до нього на Донеччину й пробула там три дні. Таких, як вона, відчайдушних дружин, багато.
— Разом зі мною були ще дві дружини з Чернівців, познайомилися і цей короткий час спілкувалися й збиралися разом, — пригадує Яна. — У Костянтинівці ми винаймали житло у місцевих. Але вільно вулицями краще було пересуватися дуже швидко, особливо у темну пору, щоб ніхто не вистрелив. «Дивись, оцей — за рашистів, а ото — наш», — казав Саша. Наші хлопці вже з одного погляду вираховували й тих, і інших серед місцевих.
Яна відмічає, що чоловік мав знесилений вигляд, без снодійного не міг спати. Тоді Ананки бачилися востаннє.
Яна та Олександр
Загинув біля Богданівки
Молодший сержант Олександр Ананко загинув 13 січня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Богданівка на Донеччині.
— Востаннє спілкувалися з ним 12 січня, — розповідає Яна. — Наступного дня вже був не на зв’язку. Виходить, 14 січня його вже не було серед живих, а я ще ставила в церкві свічку за здоров’я.
Не могла чекати, тож п’ятнадцятого зателефонувала його побратиму й почула коротке: «Він — 200».
Шістнадцятого січня дружині вручили офіційне сповіщення представники Корюківського РТЦК та СП. Їй вдалося трохи побути біля нього в моргу, коли привезли додому, 20 січня. Кажуть, накрило вибуховою хвилею. Яна розповідала, що лівий бік був повністю посічений, особливо нога. А обличчя — як живе, губи рожеві. Здавалося, що спить. Хіба тільки тіло холодне-холодне…
Яна каже, що її чоловік дуже хотів дитину, особливо останнім часом часто про це говорив. Усе відкладали, бо то житла свого не мали, то війна. Почали облаштовувати її батьківську квартиру, проте збирали гроші й на будинок. Олександр у міській квартирі почувався незручно, хотів мати свій дім. Не встиг — росіяни позбавили його не лише мрій, а й життя.
Подружжя Ананків - Яна та Олександр
Авторка: Наталія Рубей, "Сусіди.City"
"Час Чернігівський" писав про таке:
