На Чернігівщині можна побачити реліктову червонокнижну рослину, плодами якої, цілком ймовірно, харчувались доісторичні мешканці планети.
Таку тезу висуває "Чернігівщина туристична". Там пояснюють: йдеться про водяний горіх, - однорічну трав’янисту водяну рослину.
Ця рослина дуже своєрідна за рядом своїх характеристик. По-перше, за теплий сезон підводне стебло може вирости до 1,5 м. По-друге, квітки цієї рослини утримуються під водою й їх запилення також може відбуватись під водою і навіть при закритих квітках. Над поверхнею води вони з’являються лише вранці чи ввечері. По-третє, - плід – горіх також утворюється під водою і має від двох до чотирьох «ріжок», що може нагадувати якір. За такий вигляд у різних місцевостях цю рослину ще називають «чортовий горіх», «рогатий горіх», «рогульник» та ін.
При перших заморозках рослина гине, а важкі горішки падають на дно. Горішки на дні водойми можуть зберігатися не одне десятиліття і навіть через декількадесят років - мають здатність до проростання.
У багатьох країнах водяний горіх спеціально вирощують та вживають у їжу (наприклад, в Японії, Китаї, в Індії, на півдні Африки та в ряді інших країн), адже його ядро смачне та поживне. Його їдять сирим, вареним, печеним, перемелюють на борошно.
Проте, як звертають увагу науковці, у середовищі, де у водяного горіха нема природних ворогів та він не використовується широко у харчовій промисловості, його неконтрольоване розростання може становити загрозу для інших мешканців водойм. Він доволі швидко розвивається та застеляє практично повністю поверхню водойми, не дає можливості розвиватися фітопланктону, який насичує воду киснем. У його «хащах» зникають природні нерестовища риб. А через велику кількість відмерлих стебел та листя через їх гниття у воді стає менше кисню та світла, що може негативно впливати на стан водойм. Така ситуація, наприклад, склалася в Австралії, куди водяний горіх потрапив випадково.
У нас в Україні він занесений до Червоної книги в охоронній категорії – «неоціненний вид». Його формація занесена ще й до Зеленої книги нашої держави.
"Час Чернігівський" писав про таке:
