Мова йде про місцевого зооволонтера Євгена Герасименка. Але майже трьох десятків мурчиків йому було «мало», тож, у господарстві зʼявився лелека - Дзюба. Про те, як у селі зʼявилося вусолапохвосте обійстя - написала соціальна платформа Goodacity.
«Уявляю, що про мене у селі думають – чоловік, що тримає 27 котиків! – сміється пан Євген. – Може, і мають трохи за дивака, але бачать, як я про них дбаю, піклуюся, як люблю і це щось міняє на краще і у них самих: люди стають добрішими, чуйнішими, от, сусід торік від мене забрав кількох кошенят, каже: “Буду доглядати, якщо ти з трьома десятками даєш собі раду, то я хоч трьох візьму.” А оце недавно лелеченя до мене прибилося – то я йому рибку купую, годую, Дзюбою назвав… Хочу, щоб мій приклад ламав стереотипи, запалював і надихав. Адже рятуючи тварину, ми рятуємо Людину у собі!», - пояснює власний вчинок Євген.
Сам він зі своїм господарством проживає у селі Кучинівка Корюківського району. Так зооволонтер Євген Герасименко вже врятував з вулиці 27 котів. Його дім зветься “Котяче щастя”.
Як Євген став “кототатом”?
Він пояснює: до тварин завжди був небайдужим, однак все змінив 2010 рік. Чоловік тоді жив у Києві, працював, і якось побачив на вулиці викинуту кішку – чорненька, красива, сиділа самотиною посеред вулиці і так тоді перейнявся нею, що забрав до себе.
«…мені здалося, що долі неприкаяних людей і безпритульних котів, вони чимось схожі між собою… Кицька була дуже налякана, вона нявкала, ніби кажучи: “Забери мене, бо я пропаду”. І пішла до мене на ручки. Так я забрав кицю спершу до себе на київську зйомну квартиру, а потім, коли я з Києва повернувся назад до Чернігова, і вона зі мною».
Чоловік каже: одна допомога за собою тягне іншу. Так він став чутливим до чужої біди і в тому числі до безпритульних тварин.
Виявляється, вони усюди – туляться, ховаються по вулицях, по різних закутках – сидять і чекають, щоб їх хтось забрав і врятував.
«І ти розумієш, що цей “хтось” – це саме про тебе, і допомога безпритульним тваринам – це і твоя відповідальність».
Так він став по одному забирати до себе безпритульних котиків, лікувати та годувати їх. У міській квартирі тримати чималу “хвостату братію” було складно, тож у 2017 чоловік перейшов на віддалену роботу, а у Кучинівці за 70 кілометрів від Чернігова звільнився бабусин дім – тож він та “пухнастики” перебралися поближче до природи.
«Котики мої “балувані”, – сміється пан Євген, – не просто свою кімнату, а цілий власний дім мають!»
Річ у тім, що сусідський будинок стояв порожнім, люди давно виїхали і продавали його за безцінь, тож чоловік подумав – а чому б не зробити там повноцінний котячий притулок для допомоги тваринам? Сказано – зроблено: нині у них там є різноманітні полиці, власні ліжка, справжнє “Котяче щастя” – власне, так Євген і назвав новостворений притулок. Взимку опалює там грубкою – так, доводиться запасати удвічі більше дров, але ж не лишати “хвостиків” мерзнути.
«Нині у мене в притулку 27 котиків, маємо ще песика Джека – він із “хвостиками” дружить, охороняє їх від місцевих собак-розбишак… Буває, заходжу до кімнати, а всередину інколи важко потрапити: весь поріг ворушиться від котиків, і це настільки зворушливе видовище, що на душі стає тепло і муркотливо…».
Кучинівка у 70 км від Чернігова у Корюківському районі. Це, фактично, хутір, він доволі самотній – там мало людей. Там Євген має тільки одного близького сусіда, ще й село віддалене від траси, але тут добре і йому, і усім його підопічним. Єдиний нюанс – непросто доводиться, коли потрібно вести котів до ветлікарні (а тварин потрібно лікувати та стерилізувати), тож доводиться знаходити вихід із ситуації. Непросто було і весною 22-го, коли село опинилося в окупації – попри те, що найстрашніші події оминули, було складно прогодувати котів, корму не було, ходив до місцевих людей, брав у борг молоко і варив для них кашу. Так і перебули разом цей важкий час…
«У мене не виникало думки евакуюватися, бо знав, що не залишу своїх “хвостиків” самих... А знаєте, що дає мені внутрішню силу продовжувати робити те, що я роблю – хоча, скажу чесно, це не завжди легко… Наші неймовірні зооволонтери – ті, для кого волонтерська допомога тваринам – справа усього життя! Я дійсно вражений вашими людьми! Коли я хворів, потрапив у лікарню, наші зооволонтери допомагали мені з лікуванням, я відчув неймовірну підтримку і те, як служіння спільній справі поєднує людей, ми дуже зріднилися між собою».
Буває, Євгену доводиться чути “От краще б ви людям допомагали…” Так от – ті, хто допомагають тваринам, завжди допоможуть і людям, тому що знають, що таке милосердя та співчуття, переконаний він.
Джерело: Goodacity
"Час Чернігівський" писав про таке:
