Вірно в народі говорять: як корабель назвеш, так він і попливе, адже назва визначає сутність того чи іншого явища. Хочеш зробити з містечка село, хочеш позбавити його насельників історії – зміни назву! Саме це і зробили московіти, отримавши свого часу контроль над Україною.
Колись на Гетьманщині було: Чернигів, Ніжень, Прилука, Броварі, Міна, Холявин, Любірці, Замістє, Козарі, Петриші, Крупичпіль, Турець… Коли до влади прийшли московіти, то кинулись адаптувати старі назви містечок під себе.
«Була собі Прилука, але москвинам при вимові вона дряпала горло, вони не могли знайти жодного відповідника у своїй власній топоніміці. Тому і переписали Прилуку - на Прилуки (Раздоли, Набєрєжниє Чєлни, Ґрязі, тощо). Тепер їм підходить, тепер Прилуки укладаються в общєросійській трафарет», - каже дослідник Гетьманщини Євген Салік.
Те ж саме з іншими назвами містечок. Був собі Ніжень… Однак колись типове на Гетьманщині помʼякшення на кінці слів (Оріль, Ірпінь) було геть не властиве москвинам (Орьолъ, Камьішинъ, і т.д.).
«Нєпорядокъ, звучітъ нє по-нашему! Тому був Ніжень - а став Ніжин. Був Турець - стала Турівка, Крупичпіль – Крупичполе, - описує причини перейменувань пан Євген. – Отак містечка Гетьманщини поступово перетворювали на села, позбавляли їх статусу містечка. Багато з них, від сіл - вже стали хуторами, а то й геть зникли».
На переконання дослідника, так створювався міф про те, що українці – суто селянська нація, а міста належать виключно москвинам, полякам та євреям.
Однак цю брехню спростовують офіційні джерела. Так, документи 17-18 століть свідчать про те, що міське населення (міщани) складалося на 90 відсотків з українців.
«Наприклад, на сто дворів православного віросповідання (вважай українців) припадало не більше, ніж 5-7 дворів «жидівських», як тоді казали, - пояснює Євген Салік. – Москвини здебільшого траплялися лише в переліку гарнізонних салдат, а поляками на Лівобережжі навіть і не пахло».
Кожне з наших сотенних містечок та полкових міст (деякі з них навіть мали Магдебурзьке право) цілком вкладалося в загальноєвропейську міську традицію, але абсолютно не вкладалося в общєросійську норму, де існували виключно помітні «губернськіє города», а решта були села. Тому, на думку історика, й провадилася політика селянизації містечок, перетворення їх в села.
Дослідник вважає шкідливою і нинішню ситуацію з статусами населених пунктів.
«Замість того, щоб повернути нашу питому назву – містечко, тепер наші селища міського типу перетворили просто на селища. Наступний етап – зникнення з мапи», - резюмує історик.
Автор: Віталій НАЗАРЕНКО
