Село Халявин, що неподалік Чернігова, рашисти захопили 28 лютого. З того часу і по 1 квітня жителі села опинилися в окупації без продуктів та ліків. Магазини загарбники пограбували у перші ж дні.
Однак знайшлися сміливці, які ризикуючи життям, почали ходити таємними від ворога стежками у Чернігів. Коли погода дозволяла - їхали велосипедами, але часто доводилося йти пішки, а це приблизно 7-8 кілометрів.
Одна з тих, хто наважилася йти в обхід ворожих блок-постів, була жителька Халявина – Людмила. Своєю історією вона поділилася з «Часом Чернігівським».
Людмила жителька Халявина, пряма мова:
"Цією стежкою цілий березень ми ходили по молоко виходили на інший бік села, лізли через болото, побачитися зі знайомими, щоб побачити один одного. Сюдою через стежку, кладку, болото ходили і далі через поле виходили до Чернігова.
Ми на веліках, бувало, коли бігли з великами на плечах, не могли їхати, бо грязь була і страшно було, ну нічого, зато їздили в Чернігів. Познайомилися зі Стасом, який допомагав продуками, ліками і морально.
Про це поле, кудою ми йшли, вони знали. Але зранку їхали, потім в обід і ввечері. А ми вивчили їх розклад і потім підлаштувалися і швидко давили на педалі і їхали.
Нам треба були продукти. Хоч щось. Так, у селі є овочі , але хліба не було з перших днів. Ми ходили за продуктами: макарони, чай, цукор.
Я ходила з братом, двома подружками, ще з двома хлопцями, які вели нас тропами. Ні разу ми не наштовхнулися на обстріли чи перевірку.
Звичайно ми ризикували. Не дай бог. Було страшно, по селу не страшно, а коли по полю – страшно, а коли зайшли на дачі, і нерозірвані снаряди лежать, розтяжки, дуже було страшно, але голод не тітка і підеш під кулями. Ніхто не жалкує. Ліки ділили вулицею і від тиску ділилися пластинокою однією.
Щоб доїхать до міста - година півтори, на емоціях долітаєш за 3 секунди.
Потім, як вони вийшли 1 квітня - прийшли додому розгардяш, все як у всіх слава богу, будку не забрали дякуємо, покрали, побили фото порізали."
Читати також:
