Ще не дійшла до суду справа про авіакатастрофу в Броварах. 18 січня 2023 року о 8.30 ранку гелікоптер Eurocopter EC225 ніжинського Спеціального авіаційного загону ДСНС упав на територію дитячого садка.
Тоді загинув Денис Монастирський, міністр внутрішніх справ України, Євген Єнін, його перший заступник. І ще п’ятеро високопосадовців МВС. Четверо цивільних жителів Броварів, на яких впав вертоліт. Члени екіпажу: Олександр Василенко — командир гелікоптера, Костянтин Коваленко — другий пілот та Іван Касьянов — бортовий механік, прапорщик служби цивільного захисту. 29 років. Народився і жив у Ніжині.
«Про нас забули»
На школі, де навчався Іван Касьянов, меморіальна табличка з його ім’ям. 56-річна Валентина КАСЬЯНОВА виставляє річні оцінки в табелі. Кінець навчального року. Валентина Іванівна працює учителем мови і літератури в цій школі вже 30 років. Зараз це Ніжинський ліцей № 16.
— У нас є тільки довідка про загибель сина. Немає висновку про смерть. Адже слідство не доведене до кінця, — намагається тамувати біль мати.
Валентина Іванівна живе в Ніжині. Тепер втрьох — вона, чоловік і невістка Діана, дружина Івана.
Валентина Касьянова
Валентина Касьянова
— Минув рік і три місяці, — нас взагалі забули, — зітхає Валентина Іванівна. — Слідство ще ведеться. Мабуть. З нами уже не зв’язуються, нікуди не викликають, нічого не розказують. Нам і виплат ніяких не зробили.
Син був військовослужбовець, контрактник. Служив в авіаційному загоні (Спеціальний авіаційний загін оперативно-рятувальної служби цивільного захисту державної служби України з надзвичайних ситуацій, - авт.). Незадовго до того він підписав другий контракт, ще на три роки. Посада — бортовий механік. І він загинув як військовий, при виконані своїх обов’язків.
Уявіть собі, моя дитина виїхала у звичайне відрядження. Ти його чекаєш... Бабах! — і ось тобі.
Поїхав 16 січня. Ми бачилися з ним в той день о четвертій ранку. Поговорили. Батько його відвіз на вокзал. Розставалися на 10 днів і не сумнівалися, що все буде нормально.
— І тут Вам зателефонували…
— Ніхто не зателефонував. Ми побачили в соцмережі. Було повідомлення, що в Броварах упав вертоліт.
Сумніви ще були… Ми почали дізнаватися, що за вертоліт, звідки. Півдня дзвонили сину. Ніхто вже не відповідав, — все тихіше звучить голос матері. — Мобільник вилетів з вертольоту. Зараз він у слідчого.
Всі, хто був у вертольоті, загинули. А телефони, планшети залишились.
— Вибух у вертольоті був?
— Не знаю. Тіла привезли до Ніжина в закритих трунах. Ваня переночував вдома, а хлопці, ті двоє — в авіазагоні.
Поховали в суботу, і наступного дня ми поїхали в Бровари. Всією сім’єю: Діана, дочка Юля з зятем, батько. Були на тому місці, де все це сталося. Там була велика вигоріла територія. Обгороджена, щоб не заходили. У нас виникла тисяча знаків питання, що відбулося і як.
— Лежали синові речі?
— Багато чого лежало. Але обгороджено, повно поліції. Нікого не пускали, все під слідством. Все, що було потрібно, що вказувало на обставини катастрофи, вони винесли.
Причина смерті — травми в результаті падіння гелікоптера. Несумісні з життям.
— В чому сумніваєтесь?
— В тому, що вертоліт упав сам. Я абсолютно не вірю в цю версію. Таких випадковостей не буває. Йому допомогли впасти. Не знаю, хто і як, але сто відсотків знаю, що правду не скажуть.
— Вам розказували якусь неофіційну версію?
— Хто? В ДСНС так само нічого не знають. Слідство ведеться.
***
У листопаді минулого року речниця ДБР Тетяна САП’ЯН заявила про завершення досудового розслідування, що тривало 10 місяців. До роботи долучалися, окрім наших професіоналів, іноземні експерти, представники французької компанії-розробника гелікоптера.
П’ятеро високопосадовців ДСНС будуть відповідати перед законом у залі суду. Їм загрожує за службову недбалість і порушення правил безпеки польотів до 10 років позбавлення волі, обіцяла речниця ДБР.
Після того, як підозрювані і потерпілі ознайомляться з матеріалами справи, обвинувальний акт спрямують до суду. Матеріали розслідування авіакатастрофи складаються з 163 томів.
«Мам, не хвилюйся, цей вертоліт дуже надійний»
— Я питала: «Вань, а є у вас якісь… парашути хоча б?», — зітхає Валентина Іванівна. — «Вони не потрібні». Син не раз говорив: «Мам, не хвилюйся, цей вертоліт дуже надійний». Єдиний випадок був у Норвегії, у 2016 році, через технічну несправність розбився. А це впав. З якого дива? Упасти просто так він точно не міг, — упевнена мати. — Син був на рідкість пунктуальним. І я впевнена, що у вертольоті все було чітко, згідно з інструкцією. Що за причина падіння — ми нічого досі не знаємо.
Це таке страшне й болюче, що навіть передати не можна. Все, що стосується його загибелі. Я не можу дивитися фото. Це ще табу для мене і моєї сім’ї. Відео ми передивилися, і більше його не чіпаємо. Тому що це дуже-дуже важко. Але треба жити далі.
Це була золота дитина, золотий син. Жив надіями, мріями. Загинув у розквіті сил. Маючи дві вищі освіти. П’ять місяців як одружився. Ваня любив техніку, транспорт: мопеди, мотоцикли, машини. Першу свою машину, «десятку», купив сам. Потім поміняв, було «Шевроле». Мріяв ще одну купити. Він був самостійний.
Витягував людей з халепи
— Він казав, куди полетить, кого повезе?
— Ні. Мабуть, це таємниця, син ніколи не казав про місце свого перебування під час відрядження. Робота завжди була відокремлена від особистого життя. Існувала межа: ми не питаємо, він не розказує. Він і сам по собі був дуже стриманий.
Любив саме отакі серйозні завдання. Мабуть, Господь вибирає людей для того, щоб надавати допомогу іншим, тим, хто її потребує. Якби ви побачили ті фото! — спалахують очі матері. Видно, як вона пишається сином. — Які там ситуації, які випробування були! І що вони витворяли там, вгорі, волосся стає дибки. У мене, як у матері, — додає. — Я — людина, яка взагалі боїться висоти. Вертоліт хтозна-де. І на такій висоті він витягує людину з халепи. Одного, двох… Затягують до вертольота. А сам же він наполовину висить… Для мене це просто шок.
— Іван же був механіком.
— Але брав участь у порятунку. У нього багато спеціальних допусків. Вони літали по всій Україні туди, де сталася біда, стихійне лихо і люди потребували термінової допомоги. Це була його професія.
Йому подобався колектив. Про свою ескадрилью розказував часто. І я знаю частину хлопців з ескадрильї. Вони дружні були.
В кімнаті досі є його запах
Ваня змалку хотів працювати в поліції. Але після армії у Ніжині влаштувався в САЗ (авіазагін) і пішов по цій лінії. Йому самому захотілося.
Перша освіта — Київський державний економіко-технологічний університет транспорту. Вступив на безплатне. Другу вищу освіту отримував в Національному авіаційному університеті. Закінчив у 2021 році.
Коли Ваня влаштувався в ДСНС, спочатку працював водієм. На день народження йому вручили повістку і у 23 роки забрали служити. Це після університету. Служив строкову службу в Києві. Отримав дві вищі освіти, а ми не помітили, як він вивчився.
В Києві жив у сестри. Є донька Юлія, старша на чотири роки за Ваню. Вони дуже дружили між собою. Юля зараз в декретній відпустці. Меншому її сину Марку два з половиною роки. Мирону шість. Ваня дуже любив племінників.
Зараз, коли приходять, — ми коло фото Івана залишаємо часто цукерки, — кажуть: піду в дяді щось візьму.
Все в його кімнаті так, як і було при ньому. Більше року зберігається аромат його парфумів. Це така біла магія. Наче він є щодня. Так як він щоранку йшов на роботу, а запах лишався. Ми живемо далеко від ДСНС. Робота на восьму, виїжджав десь о сьомій. Підвозив Діану, забирав хлопців на роботу, хто просив. А повертався, коли як. Бувало, що дуже допізна, коли були вильоти.
У серпні, за п’ять місяців до нещастя, було їх весілля. Діана з Ніжина теж. Гучно не святкували. Воно було не на часі, але вони захотіли одружитися офіційно. До того жили п’ять років. У нас.
Він дуже романтично робив їй пропозицію. Довго це все придумував. Тоді казав мені: «Мам, є така ідея. Діана про це не знає». Хотів освідчитися на заході України, в старовинному замку. Але по часу у них не склалося. Вона ж теж на роботі. Працює касиром на залізниці. І він робив пропозицію тут, у «Рибальському хуторі». Забрав її з роботи, запропонував посидіти в кафе. Приїхали, а там вже все готове. Свічки, приглушене світло. Знімали на камеру.
Іван Касьянов з дружиною Діаною
Зараз Діані 25 років. Вона продовжує жити з нами. Вона наша дитина, обраниця мого сина. Ми допомагаємо одне одному пережити горе.
З господарства у Касьянових — собака. З’явився в домі після загибелі сина. Бо Ваня дуже хотів пса.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА, фото авторки та з сімейного архіву КАСЬЯНОВИХ
"Час Чернігівський" писав про таке:
