У громадах Чернігівщини прощались із захисниками, які загинули на російсько-українській війні.
41-річний Дмитро Кот народився на Луганщині. З початком війни, у 2014 році, з родиною переїхав жити в Козелець. Працював у ПП «Софія» в Козельці, а останнім часом — на підприємстві «КРОМЛЕХ». Служив з 21 січня 2026 року.
Загинув 11 серпня поблизу села Миропільське Сумської області. Понад місяць вважався безвісти зниклим. Удома на захисника чекали дружина, син, донька, мати та сестра.
* * *
18 вересня 2026 року раптово обірвалося життя нацгвардійця 47-річного Ігоря Баранова з Остра. Працював у столиці водієм таксі. У грудні 2025 року добровільно долучився до лав Національної гвардії України. У нього залишилися дружина та син.
* * *
28-річний Михайло Гернешій з Хлоп’яників Сосницької громади. Був сьомою дитиною в багатодітній родині, де зростало восьмеро дітей. У 2016 році розпочав службу за контрактом у 8-му полку спеціального призначення. Згодом продовжив службу в Силах спеціальних операцій Збройних сил України. Мав звання молодшого лейтенанта.
Загинув 18 вересня 2026 року в Балаклії Харківської області. У нього залишилися дружина, два маленькі сини, мати, три брати та чотири сестри.
* * *
34-річний Сергій Гребеннік, старший солдат, з Носівки. Працював електрозварювальником у ТОВ «Атем Груп». У 2015-2016 роках воював в АТО. У травні 2022 року знову пішов воювати. Був майстром відділення перехоплювачів БпЛА, згодом — командиром відділення. Його підрозділ виконував бойові завдання на найгарячіших напрямках фронту — біля Бахмута, Кліщіївки, Семенівки, Краматорська. Після ворожих обстрілів, коли позиції залишалися надзвичайно небезпечними й отримано наказ їх покинути, Сергій, попри заборону, неодноразово повертався назад, щоб вивезти тіла загиблих побратимів. Він знав, що кожне таке повернення — це смертельний ризик. Але не міг залишити своїх.
Останнім місцем його служби стала Дружківка на Донеччині. Там Сергій Гребеннік загинув 12 вересня 2026 року. У скорботі дружина та трирічний син Євген.
* * *
35-річний Олександр Кардашов, головний сержант, з села Покровське Менської громади. Загинув 14 вересня 2026 року поблизу села Іванівка Дніпропетровської області. Попрощалися з військовим у рідному селі.
* * *
55-річний Петро Єфіменко з села Суличівка Ріпкинської громади. Загинув 13 вересня 2026 року на сумському напрямку.
* * *
46-річний Олег Мартиненко з Прилук. Працював на прилуцькому заводі «Білкозин», пізніше — водієм маршрутного автобуса. У 2014 році добровільно став до лав Збройних сил України. У складі Першої танкової бригади брав участь у бойових діях на луганському напрямку. Мав позивний Мартин. У березні 2026 року доєднався до лав ЗСУ. Виконував бойові завдання на сумському напрямку.
Загинув 20 вересня 2026 року. Поховали бійця в Прилуках. У нього залишилися дружина, дві доньки, мати та брат.
* * *
29-річний Андрій Новик з села Охрамієвичі Корюківського району. Працював на Черкащині на підприємстві «Наша ряба», пізніше охоронцем у Переяславі у фірмі «Нібулон». У лютому 2025 року чоловіка мобілізували. Був командиром десантно-штурмового відділення. У грудні 2025 року нагороджений «Золотим хрестом».
Загинув сержант Андрій Новик 4 березня 2026 року біля села Кіндратівка Сумської області. Поховали військового в рідному селі. У нього залишилися дружина та донька.
* * *
51-річний Олександр Шилов з Носівки. Працював у поліції Києва, згодом повернувся до Носівки. З початком російської агресії проходив службу в зоні АТО. У 2024 році його мобілізували. Спочатку служив у Повітряних силах ЗСУ, а згодом — у складі 119-ї окремої бригади територіальної оборони. Був кулеметником взводу роти охорони. Підрозділ Олександра виконував бойові завдання на сумському напрямку.
28 березня 2026 року зв’язок з воїном обірвався. У травні сім’я отримала звістку, що Олександр зник безвісти. Однак за результатами ДНК було встановлено, що Олександр Шилов загинув 8 травня 2026 року в районі села Миропільське на Сумщині. Поховали воїна в Носівці. У нього залишилася мати, два сини та внучка.
* * *
26-річний Максим Костюк з Ніжина. Разом з дружиною жив і працював у Києві. З перших днів повномасштабного вторгнення повернувся до Ніжина. Пішов у тероборону. А відразу ж після звільнення Ніжинщини добровільно вступив до Збройних сил України. Воював на Донеччині у складі 163-го батальйону, а потім у 80-й ОДШБр.
5 лютого 2024 року рідні отримали страшну звістку: зник безвісти. 31 місяць уся його велика родина молилася, чекала і вірила, що він повернеться. Максим повернувся на щиті. Залишилися дружина, батьки та брат.
* * *
43-річний Юрій Береговий з Прилук. Працював електрогазозварником, також на будівництві. Був приватним підприємцем у сфері торгівлі. У листопаді 2025 року чоловіка мобілізували. Виконував бойові завдання на запорізькому напрямку. Серед побратимів мав позивний Пірс.
Загинув солдат Юрій Береговий 11 червня 2026 року поблизу села Рівне Пологівського району Запорізької області. Поховали воїна в Прилуках. У нього залишилися дружина та син.
* * *
48-річний Сергій Захлюпаний з села Голінка Ніжинського району. У Києві працював техніком, згодом — інженером-електроннником з експлуатації обладнання електрозв’язку у групі технічного обслуговування та ремонту.
30 січня 2023 року мобілізували. Воював на донецькому та харківському напрямках. Помер удома. Поховали в рідному селі. Залишилися син та донька, яка навчається у військовому закладі.
* * *
43-річний Олександр Літвінов з Бахмача. У червні 2024 року в місті Верхньодніпровськ він уклав контракт. Воював стрільцем штурмового відділення спеціалізованого взводу спецроти. Мав позивний Кука. За час військової служби Олександра тричі поранило. Уперше — 18 серпня 2024 року біля Старомайорського. За виняткову мужність, виявлену в боях, 24 вересня 2024 року наказом Головнокомандувача ЗСУ Олександра нагородили почесним нагрудним знаком «Золотий хрест».
Удруге — через три місяці, 11 листопада 2024 року, біля Макарівки на Донеччині. Після лікування продовжив служити. Йому присвоїли звання молодшого сержанта та довірили посаду командира.
Утретє важко поранило 6 червня 2025 року. Після цього боровся за життя в лікарнях Дніпра, Львова, Мукачева та Виноградова. 25 вересня 2025 року молодшого сержанта Літвінова нагородили «Залізним хрестом» від Міністерства оборони України.
Серце бійця зупинилося вдома. Поховали в Бахмачі.
* * *
57-річний Ігор Остапець з Ніжина. Воював з перших днів повномасштабного вторгнення. За відвагу та героїзм нагороджений «Золотим хрестом».
7 жовтня 2024 року захисник зник безвісти. Відтоді його рідні жили в очікуванні звістки. Майже два роки вони сподівалися на його повернення. На жаль, ДНК-експертиза підтвердила загибель. В Ігоря залишилися дружина, донька, син та батько.
* * *
24-річний Денис Максименко з Сосниці. Закінчив Національний університет цивільного захисту за спеціальністю «Пожежна безпека». Отримав військове звання молодшого лейтенанта. 24 лютого 2022 року Дениса мобілізували. Був командиром взводу та командиром роти у званні капітана. Брав участь в обороні Чернігова та бойових діях на донецькому та луганському напрямках.
Нагороджений нагрудним знаком «Учасник бойових дій», медаллю «За оборону Чернігова» та нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Срібний хрест».
З 28 серпня 2024 року вважався зниклим безвісти біля села Карлівка Покровського району Донецької області. На жаль, ДНК-експертиза підтвердила, що Денис того дня загинув.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Ольга САМСОНЕНКО
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Четверо дітей лишилося у 53-річного захисника, ще одного поховали напередодні дня народження. У громадах - втрати
- Росіяни скинули вибухівку з безпілотника - загинув 31-річний захисник. У громадах Чернігівщини - втрати
- 21 річний боєць Нацгвардії служив за контрактом, загинув на Луганщині. У громадах втрати
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
