На початку квітня Президент України відзначив найвищою державною нагородою п’ятьох військовослужбовців. Серед них — підполковник Олександр Шемет, який народився й виріс у Корюківці.
Нині 81-річна Віра Андріївна мешкає сама. Чоловік помер 23 роки тому. Діабет. Дітей одружив, онуків діждався. Щоправда, не всіх, найменшенької не побачив. Внуків у Віри Андріївни п’ятеро, й троє правнуків уже є. У Корюківці мешкає син Юрій з сім’єю, в росії — донька Наталія, а родина Олександра проживає у західній частині нашої країни.
— Мені Сашка телефоном розповів, що ушанований такою високою нагородою, — ділиться мама Олександра Леонідовича. — А потім я по телевізору побачила, як президент нагороджував мого синочка. Вгадала його, аякже! Що я відчувала? Плакала й раділа за нього.
Мама знає, що син-льотчик нині боронить Україну від ворога, як і тоді, у 2014 році на Донбасі. Він щодня телефонує своїй неньці в Корюківку.
— Передзвонює, коли йому можна. Я вже погано чую, тож головне дізнатися, що живий-здоровий, — каже жінка. — Нічого про війну не розповідає, лише: «Мамо, воно вам не треба». Оберігає, видно, мене від думок усяких.
Одна мрія на двох
Стати військовим льотчиком дуже хотів старший син Шеметів, Юрій. Але через захворювання його мрія про небо не справдилася. Інших військових спеціальностей Юрій Леонідович навіть не розглядав: а навіщо, якщо літати не зможе? Вивчився на вчителя фізкультури. Стати льотчиком у їхній родині вдалося меншому синові, Олександру.
— Я пам’ятаю, як Саша тоді казав: «У тебе не вийшло, то, може, мені вдасться?», — пригадує його старший брат. — Зміг.
Олександр Шемет навчався в росії, у Сизранському військовому авіаційному училищі льотчиків. Коли закінчив училище, Україна вже стала самостійною незалежною державою. Тож у молодого льотчика були варіанти, де приступити до служби: в росії чи в Україні. Олександр Шемет обрав Батьківщину.
В Україні одружився, виховали з дружиною двох дітей, дочекалися внука. Донька цьогоріч закінчила школу й готується до вступу у виш. А син пішов стопами батька, став професійним військовим. Він не льотчик, бо, як і його дядько, не пройшов комісію за станом здоров’я. Син Олександра Шемета вивчився на спеціаліста з технічного обслуговування та ремонту повітряних суден.
Вертолітний привіт
Цю історію Юрій Шемет згадує з посмішкою. Тоді його брат на вертольоті налякав усю Корюківку.
— Коли почалася війна на Донбасі, Олександру та його колегам надійшов наказ передислокуватися в Чернігів і вести спостереження за українсько-російським кордоном у нашій області, — розповідає Юрій Леонідович. — Повертаючись, він пролетів над Корюківкою: над маминою хатою, над моєю, над першою школою, де колись навчався. Багато корюківчан тоді налякалися вертольота, який так низенько кружляв над містом. А дехто навпаки стверджував, що українське повітряне судно в небі неабияк підіймає дух і впевненість під час війни.
Олександр Леонідович не попереджав тоді своїх рідних, що буде дуже близько до них. Тож брат не бачив його польоту. А мама, зачувши гул, вибігла на город і довго махала рукою ввись: відчула, що то був її молодший син, бо хто ще так літатиме над їхньою оселею?
Під час ще одного польоту Олександра Шемета над Корюківкою, його старший брат саме на роботі був, на стадіоні. Чи вгадав льотчик брата на шкільному подвір’ї? Юрій Леонідович переконаний, що так. Каже, з такої висоти можна розгледіти людину, а впізнати свого брата — й поготів.
«За Маріуполь»
Юрій Шемет дуже хвилюється за свого молодшого брата. Кожного дня чекає на його дзвінок. Така у них з Олександром домовленість. Розмову з ним 9 квітня він запам’ятає на все життя.
— Того дня, як і завжди, Саша подзвонив мені, — розповідає Юрій Леонідович. — Декілька скупих слів про службу та про життя. А потім, під кінець розмови, ніби між іншим сказав, що його відзначили званням Герой України. Зависла німа пауза. Тоді я перепитав, чи мені, бува, не почулося і чи правильно зрозумів його слова. Він підтвердив коротко й стисло: «За Маріуполь».
Юрій Леонідович відслідковує події на фронті, а тому добре розумів місію свого брата. Командир екіпажу вертольота Олександр Шемет постачав у Маріуполь боєприпаси, розвідгрупи, медпрепарати та евакуйовував поранених у Дніпро. Від таких небезпечних польотів у Маріуполь була можливість відмовитися. Всі розуміли, що кожен політ у заблоковане місто міг бути квитком в один кінець.
— Брат розповідав, що перші польоти відбувалися спокійно, а потім ворог примітив рух українських суден і почав обстрілювати, — розповідає Юрій Леонідович. — Доводилося щоразу змінювати маршрути, літати вночі й дуже низько. Під час крайньої місії брата в Маріуполь із його бортом у парі летів ще один вертоліт. Туди дісталися без проблем, а коли піднялися з пораненими на борту, потрапили під обстріл, який вівся з ворожого судна в акваторії Азовського моря. Перед лінією розмежування зв’язок з другим бортом зник. Екіпажу брата вдалося повернутися й вивезти поранених. А про долю другого вертольота й екіпажу наразі нічого не відомо.
«Пишаюся своїм братом!»
У Юрія Шемета є величезне бажання зустрітися з братом після перемоги. Неважливо, де це буде: в Корюківці чи вдома у брата. Головне, щоб разом, щоб знову відчути його плече.
— У школі Саша навчався добре, але був ще тим шибеником, — посміхається його брат, згадуючи дитячі роки. — Принаймні, у різні надзвичайні ситуації потрапляв частіше, ніж я. Тоді, в дитинстві, на правах старшого брата я намагався, щоб між нами все було по-моєму. Зараз у нас зовсім інші стосунки, виважені. Я пишаюся своїм братом! Справжнім чоловіком, професійним військовим, серйозним і небагатослівним, який несе відповідальність за свої вчинки й слова.
Коли відбудеться зустріч братів, невідомо. Зараз в українців спільна мета — прогнати ворога зі своєї землі. Льотчик Олександр Шемет запевняє свого брата в тому, що українська армія надзвичайно вмотивована й не збирається поступатися окупантам. Наш земляк переконаний, що росії треба було дати гідну військову відповідь ще в Криму. Бо недруг, який відкусить палець, неодмінно зазіхне й на всю руку. Так і сталося. Тому і зараз Олександр Леонідович не змінив своєї думки: ворога треба гнати з України. Українські військові готові. Справа лише за достатньою кількістю озброєння.
Читати також: Зеленський нагородив «Золотою зіркою» бійця, який громив росіян під Черніговом
Джерело: Сусіди.City
