На Чернігівщині можна побачити червонокнижну рослину — лілію лісову, яку вважають символом хоробрості та стійкості. За однією з легенд, вона виросла на місці загибелі воїна, який поліг у бою.
Назва «лілія» походить від кельтського слова lili, що означає «білий». Спочатку так називали лише білоквіткові види цієї рослини, однак згодом назва поширилася й на інших представників роду.
Лілію лісову складно сплутати з іншими квітучими рослинами через незвичайну форму її квітки. А коли дозрівають плоди (приблизно у серпні), вона стає ще більш впізнаваною. Стебло нагадує канделябр — старовинний підсвічник, на якому розміщені плоди: маленькі шестигранні коробочки з гострими ребрами. З них насіння буквально «вистрілюється» в різні боки й одразу проростає, не маючи періоду природного спокою.
"Росте дуже повільно. Квітувати починає через декілька років після проростання. У народі цю рослину називають по-різному: «царські кудрі», «турка» (форми пелюсток комусь нагадують тюрбан), а подекуди навіть «лілія з планети Марс» — за її «інопланетну» красу та ін. Нині в України лілія лісова зустрічається переважно у Західному Лісостепу та Карпатах, зрідка на Поліссі і в Лісостепу, та є у нас єдиним представником роду лілій, які зустрічаються у дикорослому стані (бо декоративних існує багато форм)", - інформує "Чернігівщина туристична".
Там додають: раніше у лісах цієї рослини було чимало, тому у давнину цибулини лілії лісової використовували у їжу - для випічки хліба та як сурогат кави. Цибулини вживали вареними, печеними, сирими, сушили та мололи на борошно. Цибулинами лілії навіть підгодовували корів та кіз, щоб молоко було жирнішим. У народній медицині нею лікували опіки та використовували для загоєння ран. Наразі її популяція дуже знизилась і вона потрапила до Червоної книги.
"Час Чернігівський" писав про таке:
