Максим Богомаз, волонтер і ведучий подкасту, розповідає, що змінилось в активності громади Чернігова за останні 10 років, конкуренцію серед волонтерів, та свою заангажованість.
Дивіться відео аби читайте текстову редакторську версію.
Журналіст Арсен Чепурний: Привіт, друзі! Говоримо із чернігівцем, який пройшов шлях від громадського активіста до волонтера і ведучого подкасту - із Максимом Богомазом у передачі «Наші люди». Ви долучились до громадської активності ще у 2013 році. Як це було?
- Ми створили «движуху» з хлопцями молодими і спершу допомагали військовим, а потім вона вже перетворилася в патріотичне виховання молоді. Ми перефарбовували пішохідні переходи, робили дитячі табори з підтримкою американців і пов'язували це все з вихованням для того, щоб молодь була активніша. Виводили їх на волонтерські акції.
– Про політичну діяльність
- Це дуже смішно, але перед тим, як потрапити до партії «Демальянс» мене запросив Олександр Ломако, була співбесіда у нього в кабінеті, коли він був ще директором телеканалу «Дитинець». Після нашої спілкування з ним я пішов на спілкування з Ігором Андрійченко, там Павло Пущенко був, Тетяна Романова в комісії, які відбирали в партію. Я шукав місце для своєї активної голови і розуміння того, що треба робити зміни в місті.
І зрозумів, що підхід Олександра Ломако мені не підходить, бо це було одноосібне обрання, в кабінеті. А з іншого боку - конкурс, були люди, які відбирали, запитували. Найголовніше вони запитали в мене, для чого це мені. І я зрозумів, що це про цінності. Потім я став депутатом від «Демократичного альянсу» в Новозаводській районній раді. Але прийшла на той час вже команда Атрошенка, вони прибрали всі повноваження районних рад.
Але треба було робити свою справу. На жаль, в Чернігові пасивні здебільшого громадяни, тому доводиться активністю проявляти.
– Що змінилось у громадській активності Чернігова за 10 років?
- Помінялося дуже багато чого. От ми тут стоїмо, помінялась брущатка. Але ж це фасадні зміни, але не ціннісні. Додалися, мабуть, організації в громадському секторі, які працюють і залучають ґранти. І це дуже добре, що в Чернігові є конкуренція. Але в той же час із повномасштабною війною багато громадських активістів і волонтерів закінчили свою діяльність, на жаль. Бо вони «видихаються», немає підтримки, війна, деякі пішли волонтери воювати.
– Як долучились до волонтерського руху?
– Я у 20 років вже волонтерив, допомагав ЗСУ, тому ми збирали перші в Чернігові біля «АТБ» їжу, кошти для хлопців, тому для мене це просто.
– Де вас застало повномасштабне вторгнення?
- Вдома. Прокинувся, зібралися з хлопцями. У нас недалеко в центрі було бомбосховище, ми приїхали, поприбирали зранку і після обіду приймали людей, робили укриття для мам з дітьми. Ми допомагали українському війську, нашим підрозділом, які знаходилися в Чернігові - 58 і 1 танкова бригади, допомагали дронами, генераторами і їжею.
На той час частково допомагав нам фонд Притули і «Повернись живим». Готували свіжу їжу, розвозили кожного ранку. Дрони приїжджали з європейських країн. А продукти давали місцеві підприємці - соціально-відповідальний бізнес, його мало, але він є.
– Під час блокади співпрацювали з ОВА чи міськрадою?
– У співпраці на місцевому рівні жодних контактів не було, ніколи, і мабуть і не буде. Бо немає ініціативності від Чернігівської міської ради. А від міської військової і обласної військової адміністрації- там просто є ініціатива. Нещодавно спілкувались із одним знайомим волонтером: він казав, що в Харкові жодного разу військова адміністрація не виходить на контакт з волонтером. А у нас в області є Рада волонтерів при військовій адміністрації, є спілкування, ти можеш просто зайти в кабінет. Це і про доступність.
А якщо спілкуюся з в.о. Чернігівського міського голови, то з ним не можна знайти контакт взагалі. Тому тут питання про доступність до людини і чи може громадянське суспільство свої думки донести до нього? Навряд чи, я думаю.
– Волонтерський рух з 2022 року змінився?
- По-перше, люди в Чернігові дуже втомилися, але є і ті, які не опускають руки і працюють, ми в тому числі. Я думаю, що історія волонтерства і конкуренції – це дуже погана історія. Всі працюють на перемогу, тому про яку конкуренцію мова? Ми можемо сперечатися і змагатись між собою, хто більше залучить коштів -це просто якийсь спортивний інтерес. Але конкуренції немає, всі допомагають на ЗСУ.
– Як виникла ідея «Першого волонтерського подкасту»?
- Я колись працював кондуктором і контролером в ЧТУ, але цих відео вже немає. Ми їх всі видалили, бо вони були так собі. Тоді я вже знімав історію про те, як процвітає обкрадання ЧТУ на той час. І тоді ідея була вже, просто не було реалізації. Тут з'явилася команда, люди, які вміють. Є дизайнер, є монтажер, є людина, яка розуміється, що таке камера, налаштовує світло і так далі. Тут велика команда працює.
– Як обираєте, з ким записувати подкаст?
- Ситуативна історія. Просто вибираю тему для себе, у мене є медійний план на півроку. З ким домовлюсь, того і записую.
– Із ким наразі не вдалося домовитись про розмову?
- Одна людина є – це Олександр Ломако, поки ми з ним не домовилися. Я маю надію, що він колись прийде на подкаст. Бо це ж відверта розмова про нас, про Чернігів. Чомусь людина боїться йти на покаст.
– Чому називаєте себе «заангажованим»?
- Кожна людина об'єктивно заангажована. Я дивлюся на все з боку розвитку. Я маленький підприємець, і в мене є бізнес. Тому я завжди користуюсь калькулятором. Коли відкриваю калькулятор, дивлюся, що і як в місті робиться, і я розумію, що тут пі***ть гроші. Там, де це відбувається, я про це говорю. Незалежно від цього, чи це Ломако, Брижинський чи Чаус. Якщо є доказова база, треба про це казати.
– Про відсутність конфлікту між МВА і ЧМР
- Думаю, що конфлікту немає. Хтось його придумав і нав'язує громаді про те, що в нас в Чернігові є конфлікт. Хочуть нав'язати думку чернігівцям про те, що тут є суперечка між військовою адміністрацією і Чернігівською міською радою. А її немає. Просто хтось не хоче розмовляти про щось, не хоче бути відкритим, я так скажу. Чернігів місто дуже маленьке. І в нас всі кожного знають. І журналісти один одного знають, і так склалося, що Олександр Ломако це людина, яка вийшла з цих журналістів. Тому вони всі в одному колі, спілкуються всі між собою. Брижинському потрібно було б змінити підхід до ЗМІ трошечки, але в більшості своїх випадків він давить на ті саме речі, які не подобаються Ломаці, приміром, відкриває корупційні схеми. До прикладу, це «транспортна історія» - це і колапс, і шантаж, я вважаю. Не може бути у прифронтовому місті такого взагалі. Тут Чернігівська міська рада і управління транспорту недопрацьовують.
Я нещодавно дивився статистику Житомира: скільки він отримав від європейських міст автобусів - 55 чи 60. А Чернігів отримав набагато менше. У нас є дуже велике вікно можливостей, щоб прибрати приватних перевізників взагалі з Чернігова. І Чернігівська міська рада має можливість для залучення як вживаних, так і невживаних автобусів. Але навіть вживані - вони набагато кращі, ніж ті, які ми купуємо в Чернігові. Приміром, ми купуємо тролейбуси - вони через 5 років в ржаві. Це питання до технічних умов, як вони прописані, що ми хочемо. Це показові історії про те, наскільки ми хочемо вкладатися в громаду. А з іншого боку, безкоштовно ми можемо з Європи отримати і інвестувати в громаду. Тому я вважаю, що це «транспортний колапс» – це показова історія, де Олександр Ломака захищає своїх однопартійців, тобто інтереси клану.
* * *
