Семирічний Богдан тулиться до бабусі, 55-річної Валентини ДОЦЕНКО з села Припутні, що на Ічнянщині. Понад два роки минуло відтоді, як російських військових видворили з території громади. А дитина до цього часу боїться залишатися без дорослих.
— Де що дуже загуде, він: «Бабо, що то?» Кажу: «То люди сіно, дрова возять». Добре, що вже спокійно спати почав. А до того довелося тричі до шептухи возити, щоб погледіла від ляку, — обіймає внука Валентина. — Коли почалося повномасштабне вторгнення, син, невістка, онук з Ніжина приїхали до мене в село. Хто ж знав, що орки в Ніжин не пройдуть. Ми спочатку ховалися в погребі. А росіяни в лісі неподалік так били, що аж цеглина в льосі зі стіни випала. Страшно було дивитися, як ліс палав. Стали ховатися поза двором. Якось прийшли від людей, бо хазяйство ж порати треба. Танк повз двір помчав на територію колишнього колгоспного двору. Певно, воду шукали чи хто їх знає що. Розвернувся і зупинився під нашим парканом. І дуло прямо у вікно. Кричу синові : «Ховайся». Він заліз під ліжко, а я не знаю, що робити. Говорю матері: «Якщо що, ідіть перші. Ви старі, вони вас не займуть». Та орки в хату не зайшли. Сиділи на танку, щось белькотіли, потім поїхали, — поринає в спогади жінка. — Дитя від страху плакало. Спокійно не могла на це дивитися.
Наприкінці березня добрі люди старими дорогами їх вивезли в Ічню. А я лишилася з матір’ю. Удома сидіти було страшно. Ходили до сусідів, кучкувалися, гуртом ховалися.
Орки розстріляли подружжя Світлану та Григорія Проданів. Вони їхали в сусіднє село ховати батька. І прямо на вулиці села вбили Миколу Кубрака. Палили хати.
— Ми були в дворі сусідки Валентини Гринь, коли чуємо: техніка гуде, — продовжує Валентина Доценко. — Заховалися в хліві. Чоловік Валі визирає, а до них у двір уже танк заїжджає. Ми з хліва городами — у стару розвалену пожарню. Мати кричить: «Тікай, тікай, мене не бережи». А я ж її не покину. Пересиділи. А потім стали пробиратися на старе кладовище. Там лежали купи хмизу. Ми під ними заховалися. Й усю ніч просиділи. Пити страшенно хотілося, а води не було. Відламаю гілочку і смокчу її. Так трохи легше. А над нами дрони гудуть. Поряд нора, у ній лисенята, тому лисиця все на нас гавкала. Сусідка пропонувала сховатися в яму. Неподалік була викопана свіжа могила. Та я побоялася, що не витягну матір з ями — вона в мене повненька.
— Боялися мертвих душ?
— Тоді про них навіть не думала. Хоча на цвинтар сама боюся ходити. О сьомій ранку повз кладовище посунули колони ворожої техніки. Ми перейшли під повалену тополю, полягали під нею. Одне до одного притулилися. А вони їдуть і стріляють. Чуємо: іде остання машина і зупинилася навпроти тополі. Щось самі собі балакають. Ну, думаю, кінець, зараз за нами прийдуть. Тут на голову щось бух. Здалося, по мені стріляють. А то вони пташку вбили, і вона мертва на мене впала. Довго лежали. Вирішили: їх уже більше не буде. Тільки рушили, знову гул. Давай тікати в нежилу хату, що неподалік. Там сиділи, доки йшла колона. Тільки прийшли додому, син дзвонить: «Мамко, до вас ще колона йде». Знову давай тікати. Уже як могла тягла матір городами. Ні в неї, ні в мене сил не було. Ледь до понтонного мосту дійшли, а там нас зять сусідки забрав і повіз до Ічні.
Я вдячна Валі, що ми були разом. Бо невідомо, що з нами сталося б, якби лишилися вдома. Вони ж знесли паркан, двері в будинок вибили, вікна металопластикові попрострілювали. А через вікна й одяг у хаті, і холодильник кулями продірявили. Висіли моя і синова куртки нові, їх зрешетили.
— Бабо, а можна я ще скажу, — шепче Валентині на вухо Богдан.
— Можна.
— Вони ще й у татовій машині скло побили і всередині все повиривали, — розповів Богдан.
— Усе пошкоджене можна полагодити чи купити. Головне, щоб вони сюди більше ніколи не повернулися, — гладить онука по голові Валентина Доценко.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Валентина ОСТЕРСЬКА, фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- На лезі кордону з ворогом: як живуть мешканці чернігівського прикордоння
- Чернігівські діти, які пережили російську блокаду міста, навіть 2 роки потому страждають від ПТСР
- Під час облоги Нового Бикова і місцевих лікувала, і капусту між обстрілами пікірувала, і позиції росіян здавала
* * *
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
