Цікава цьогоріч була зима: надворі сніг або мороз, а в погребах — Венеція. Люди в одну воду входять двічі, тричі й більше разів на добу, щоб викачати або винести її звідти, а разом з тим рятують картоплю й закрутки. Бо вода — це, звісно, життя. Але, мабуть, не та, що в льохах.
У Камці й Радомці Холминської громади уже років двадцять чи тридцять не пам’ятають, щоб вода так надовго з’явилася в погребах. З листопада минулого року й аж дотепер людські погреби не висихають.
Староста Володимир Івахненко переконує, що проблем сільчанам додалося, проте ситуація не критична. Небажану воду вичерпують відрами або викачують помпами, ділячись по сусідству таким популярним нині агрегатом.
На Корюківщині — та ж проблема. Валентина Сидоренко із Перелюба каже, що в їхньому селі добавилася вода і в колодязях, які влітку пересихали, і більшість погребів підтоплені. Їхній — ні. Хоч і глибокий, проте води немає, лише сирість.
«У нас тільки одного разу був „потоп“, що все плавало, викликали тоді пожежну машину, щоб відкачала, — пригадує Валентина Іванівна. — А в моєї покійної сусідки завжди була вода в погребі, тому картоплю на саму долівку не клали, а робили настили висотою до пів метра».
Жінка каже: хоч качай, хоч не качай, а вода набирається знов і знов. Утім, куди дінешся — мусиш. Є такі, хто кожні дві години відкачує, бо затоплює станції на воду, тому чатують і вдень, і вночі, як «лунатики».
Старенькою помпою, яку змонтував хазяїн, відкачують воду в погребі й Грищенки з Шишківки. Хоч вода стоїть і під хатою, у хатній ямці на картоплю, і в сараї — бідкається Наталія Іванівна:
«Корівці настеляємо, щоб хоч у воді не лежала. А з погреба стараємось відкачувати, прокопали рівчачок, щоб на город текло. Але коли світла не буде, то що його й робити? Як тоді відрами її підіймати? Торік іще дехто в нашому селі дивувався: як це, вода в погребі?
А цьогоріч уже в більшості людей картопля втопилася. Ми хоч і на узвишші живемо, але у нас глина близько. Цей шар довго утримує воду, тож до нас і доїхати проблема — колії страшні. Та проти природи не попреш».
У невеличкому селі Рудня вода теж є в усіх. Торік було менше, та й з’явилася лише десь у лютому. А нині всю зиму стоїть.
«Люди відкачують, картоплю витягують і роблять вищими стелажі, — розповідає, як борються з підтопленням льохів, місцева жителька Людмила Кузьменко.
— У мене немає погреба. Раніше зберігала картоплю у хатній ямці. Останнім часом — у теплій веранді та буртах. Надіюсь, що не підмокне на городі, бо хата на горбу. Хоча у хатній ямці й під підлогою вода стоїть, сирість відчувається».
Утім жінка переконана: така вода — не біда для українців і навіть не велика проблема. Біда — це війна. «Молюся за своїх дітей і за воїнів. Якби війна закінчилася, я була б найщасливішою людиною у світі» — каже Людмила Василівна.
Авторка: Наталія Рубей, "Сусіди.City"
"Час Чернігівський" писав про таке:
