У суботу, 29 липня, росіяни безперестанку обстрілювали село Орликівка Семенівської громади.
— У нас було пекло. Ущент згоріло чотири будинки. Поряд погоріли прибудови, хліви, сараї, — згадує Алла ПРОТАЩУК, староста Орликівки. — До кордону з росією — дев’ять кілометрів. У травні десь біля села вибухало, тоді попало в одну хату. Згоріла. Дві були пошкоджені. А так, усе минало нас, було спокійно.
Навпроти мого дому в сусіда згоріли хлів, майстерня, літня кухня, погріб, баня. Горіла також будівля непрацюючої початкової школи. Діти їздили навчатися в сусіднє село Погорільці. Люди згрупувалися та самостійно гасили пожежу. Але, ймовірно, не до кінця. Полум’я знову розійшлося. Тушити приїжджали дві машини з Семенівки і одна з Погорільців. Врятували від розповсюдження вогню й інші хати.
У 12 будинках вилетіли вікна чи двері. Семенівська міськрада допомогла з будівельними матеріалами.
— Люди ховалися в погребах?
— Погріб нині — не найбезпечніше місце. Сусідці прилетіло прямо на ганок. Веранда, де був погріб, розвалилася. Аби сусідка там заховалася, її б не було в живих.
Так усюди по селу бахкало, що не знали, куди заховатись. Тільки з 15.00 до 16.00, коли був найбільший обстріл, нарахували щонайменше 30 вибухів трьома заходами. Мене, діловода і сусідку обстріл застав у центрі. Ховалися за церквою, бо там стіни товсті. А гатили вони з невеликими перервами весь день, з сьомої ранку і до пізнього вечора. Після перших обстрілів перебило електричні лінії, мобільний зв’язок пропав. Гатили з «Ураганів», всюди ями по коліно.
— Чи багато жителів залишилося в Орликівці?
— До цього обстрілу було трохи більше 50, з них — троє дітей: шести, семи та 11 років. Старший, мій син, якраз виїхав напередодні. Поїхав до моєї сестри в гості, в інше село. Після цього випадку багато виїхало, малечу вивезли.
Я теж планую виїжджати, збуваю господарство, здала корівку. Тепер страшно тут жити.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Ольга САМСОНЕНКО
"Час Чернігівський" писав про таке:
