Тут була лінія фронту, тож житла всі понищені. Волонтери збирають кошти на ремонти і організовують толоки, допомагаючи розібрати завали. Волонтерська ініціатива вийшла настільки вдалою, що нею цікавився телеканал ICTV.
Літні волонтерські толоки у передмісті Чернігова регулярні, так чернігівці допомагають тим, хто втратив житло - розбирають завали, пораються на ділянках, допомагають та підтримують.
Чернігівка Вікторія Максименко без сліз не може дивитися на те, що залишилося від її будинку. Каже, неймовірно вдячна волонтерам за допомогу.
Я розридалася. Я ж ще нічого не заробила для людей.
Від її дому лишилося тільки подвір‘я та кілька горняток і горщиків, у яких вона варила їсти. Вікторія каже: вдячна волонтерам не лише за толоку, а й за те, що відновили її віру у те, що все можна відбудувати.
Ми місяць намагалися почати відновлювати. Я приїжджаю, плачу, ридаю, подивлюся, що нічого мого нема, квітів нема, все пошкоджено, а вчора хлопці дали такого копняка, все зробили і виникло відчуття робити щось далі.
Андрій Олексієнко - один із волонтерів. Понівечений мікрорайон Бобровиця і сусідня Новоселівка - тут проходив фронт і від житлових кварталів залишилося місиво. Сам чернігівець до повномасштабної агресії працював фотографом.
Два фотографи-волонтери - Андрій Олексієнко (ліворуч), Валентин Бобир (праворуч)
Коли ворог пішов з-під Чернігова, Андрій взявся фотографувати наслідки війни. Так з‘явився фотопроєкт «Дах». 20 історій про людей, які втратили все. Фотопроєкт переріс у благодійну організацію. Спершу мали на меті допомогти героям фотографій. А потім зрозуміли, що оминути інших не зможуть.
Приїжджаєш за однією адресою, ідеш по вулиці і бачиш - там люди стоять. Важко згадувати ці моменти, - розповідає Андрій Олексієнко.
Тож, список адрес збільшувався, тепер шукають кошти для матеріальної допомоги постраждалим, і разом з учасниками іншого проєкту «Бо зможемо» допомагають відновлювати оселі.
Пенсіонерці Валентині Борисівні поновили водопостачання. Жінка живе у старенькому будинку, бо від нового, що за кілька метрів, залишилися самі уламки. Сама вона мріє відбудувати хату, але за які ресурси - у неї тільки 2000 грн пенсія.
Хотіла б я хоч половину, хоч дві кімнатки!
Родині Борисенків теж допомогли розчистити територію від уламків. Подружжя все життя плекало цей дім.
У нас була ванна, пральна машина, а ось тепер у таких умовах живемо, а шо робить, усьо згоріло дотла, як жити далі - невідомо, і жить не хочеться, - зі сльозами показує господарка закопчені від диму стіни та двері, стягнуті поліетиленовою плівкою.
Саме ці сльози витримати найважче, говорить Андрій Олексієнко.
Відчуваю якусь ненависть до людей, які прийшли до нас з війною.
Він як і всі мріє знову побачити ці райони гарними.
Читати також: Вбили воїна-афганця, спалили десятки хат і будинок культури: злочини перебування окупантів в Іванівці
