Третій приз від «Вісника» привезли аж у Гнідинці. Це за Варвою, Прилуцький район. Катерині та Володимиру БОЙКАМ. Цього року в подружжя буде рубінове весілля, 40 років у шлюбі.
Думала, до подруги, аж до мене
— Народилася я на Сумщині. У Селі Товста Білопільського району, — Катерина Михайлівна доварює борщ і розповідає. — Батьки розлучилися. З матір’ю до Варви переїхала п’ятирічною. А в Гнідинці заміж вийшла.
— Приїхала вона! На танці до подруги, — піддражнює дружину Володимир Іванович.
— На дискотеку, — виправляє Катерина. — А він, — киває на чоловіка, — на вантажній машині в колгоспі працював. Після клубу до Варви повертатися пізно. Подруга каже: «Я зараз ізвожчика знайду!» Володя й повіз. І став приїжджати. Я спочатку думала, що він до подруги моєї їздить. Виявилося — до мене.
Зразу в його батьків жили. А цю хату колгосп дав.
Пізніше і мою матір у Гнідинці забрали, купили їй хату.
«Катю, ти теж кучерява?»
Вісім років тому Катерина знайшла на Сумщині сестру і трьох братів.
— Я в матері була одна, — сідає в залі на диван Катерина Михайлівна. — У 52 роки так захотілося поїхати в моє рідне село. І ми з чоловіком відправились у Товсту, на машині його родичів. Їхала, не знаючи куди. Шукала материну двоюрідну сестру Ліду. І знайшла! Вони картоплю саме копали. Я знала, що десь у селі поряд жили два молодші брати, по батьку. Поїхали в те село Комарицьке. Знайшли Вітю і Сашу. А ті розказали, що є ще старша сестра Галя і брат Коля. Від першої дружини — а їх у батька три було. Сестра в Сумах живе. А Коля — у селі Сульське, поряд з Сумами. До них тоді не доїхали.
У березні до братів у гості майнула. Один чоловік з Гнідинців возив студентів до Сум. Я з ним. Далі — маршруткою до села. До сестри чутка про мої поїздки дійшла. Вона мені сама зателефонувала. І Коля теж.
Галя, як я, така ж балакуча. Ми дуже схожі. Питає: «Катю, а ти теж кучерява!». «Ні…». Батько наш кучерявий був.
Їй її мати казала, що я в Росії живу. І що мене теж Галею звати.
Старші сестра з братом зразу в гості приїхали.
І свекруха моя ще жива була, і мати. За столом зібралися. Мати й каже: «Так, були в нього старші». Вона знала, а мені не розказувала, — знизує плечима жінка.
— А то все горювала: «Нема в мене ні братика, ні сестрички». Аж тут!.. — з кухні жартує чоловік.
— Їздили ми потім до Галі. А вона — до мене на 55-річний ювілей. Це все до вторгнення було.
Сини
Обидва сини — затяті футболісти. Кімната заставлена кубками, усюди медалі. На стінах — фото відомих команд. Хлопці грали за ФК «Гнідинці». І ще іноді грають.
— Старшому Олексію 39 буде в липні, Віталику — 32. Старший недавно плече через той футбол зламав. У меншого меніски повибивані. Уже не бігає, тільки судить, — показує кубки мати.
— Обидва ще неодружені. А вже б нам з дідом й онуків треба.
Олексій збирається. Живе з дівчиною у Варві. Зробив пропозицію, чекають закінчення війни. А молодший — з нами.
— «Віталику, чого не женишся?» Руку над очима отак складе козирком, типу видивляється : «А щось я ще не бачу своєї нєвєсти», — сміється батько.
У залі на стіні, над диваном з вишитими власноруч подушками, — подяка за старшого сина. До дня матері. За його роботу.
— Олексій — старший поліційний офіцер громади. Майор, — пояснює батько. — По-старому — дільничний. Леляки, Антонівка, Журавка, Варва, Макіївка, Макушиха, Кулишівка. Колись вісім-дев’ять дільничних на район було, а тепер два.
Закінчив університет внутрішніх справ.
Віталій працює електриком від «Укрнафти». У Гнідинцях.
Пішов у Прилуцький гідромеліоративний технікум після дев’ятого класу.
— Я просила: «Віталику, доходи до 11 класу». Ні. Дев’ять років підряд хлопців учили. Старший закінчив навчання, менший почав.
Тримали корову, шестеро свиней, птицю. Господарство велике. Хлопців учити — гроші треба. А зарплату в колгоспі продуктами, зерном видавали.
— Раз цегли набрав на зарплату. Досі лежить, — киває у двір Володимир Іванович.
Синами батьки пишаються. А ще обидва хлопці люблять готувати. Віталик постійно на кухні. І пельменів наліпить, і борщ зварить.
Робота за вікном
У Гнідинцях Катерина Михайлівна працювала помічником вихователя.
— 18 років. Садочок був від колгоспу. Он він, за вікном, — відтуляє тюль на вікні. Просто за парканом двору — будівля дитячого садка.
Чоловік останні 15 років працював в «Укрнафті» у Варві. В автотранспортній колоні. Зараз обоє на пенсії.
Лисиці
Велике пташине господарство в Бойків і зараз. Гуси, качки, індокачки, кури.
— Тримали індиків. Тепер на гусей перейшли. Бо ті індики як гайнуть!
А лисиць розвелося! Не так давно забрала індокачку разом з гніздом і яйцями.
— Ліс поряд?
— Просто в селі живуть. Чотири ферми було, тепер одна. Інші три позаростали, там лисиці поселилися. Птицю тягають.
— Там курочка, там гусочка, — додає Володимир Іванович.
— Людей не бояться. Чую: птиця кричить на весь садок. Такий кипиш! Визираю з-за погреба, — а лисиця коло хвіртки, — обурена нахабством господиня. — Тоді рудим хвостом круть — і побігла.
Війна
— Якось, уже давненько, на гнідинцівський завод приліт був. У ємності попали. Таке зарево, аж у Варві видно було, — показує фото в мобільному Володимир Іванович. — У хату поряд влучило — згоріла. Хазяйка врятувалася. Тільки опіки були на руках і ногах. Купили їй хату. Микола Бойко, голова ТОВ «Прогрес», допоміг. І люди складалися.
Ножі до столу
Листа на акцію висилала Катерина. А подарунок обирав Володимир. Набір кухонних ножів. Є для картоплі, є для хліба і салатів, і для м’яса. Втім, непідписані: що зручно, те й різатимуть. Тим більше, що свята попереду. Починаючи з Трійці, а там і до ювілею недалеко. Гострі — хазяїн підтвердить!
А другий приз, 500 гривень, виграла наша читачка з Куликівки Варвара Юрченко. Прохання зателефонувати до редакції та повідомити, як вам переказати гроші.
Акція «Посмикай удачу за хвіст» триває. Це був третій розіграш. Усе ще не наважилися надіслати листа на акцію? Даремно. Призи самі себе не розіграють.
Отож, мерщій передплачуємо газету «Вісник Ч» на друге півріччя 2025 року. Якщо лежить річний абонемент, відправляйте зараз же.
Оригінал не треба, робимо ксерокопію. І несемо або надсилаємо до редакції за адресою: місто Чернігів, вулиця Преображенська, 12. Редакція газети «Вісник Ч».
Або фотографуємо і шлемо на електронну адресу: [email protected]. Сюди ж — електронні абонементи.
Додаємо в лист номер телефону і трохи про себе. Передплачуйте, надсилайте і вигравайте!
Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Чоловіка вбили під час окупації: втрати і любов Ані Варави
- На Чернігівщині двоє бабусь живуть 45 років без світла і газу
- Карильський святковий борщ «Квасок» - культурна спадщина Чернігівщини
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
