Державі належать 3 торф'яні заводи: «Київторф», «Чернігівторф» та «Житомирторф». Але всіх їх планують продати. Які проблеми є у галузі - масштабний матеріал присвятило видання Liga.net.
За словами автора статті Володимира Фомічова, нині у галузі торфовидобування є чимало проблем, зокрема, спецдозволи, приватизація, чорні копачі та борги. Для чернігівських підприємств актуально усе це окрім дозволів та частково боргів.
Уряд проводить приватизацію торф'яних підприємств. Раніше всі вони входили до складу ДП "Укрторф". Але після переходу до управління у Фонд держмайна (ФДМУ) стали існувати окремо.
Державі станом на 2022-й належало 7 торф'яних підприємств: «Рівнеторф», «Волиньторф», «Чернігівторф», «Київторф», «Поділляторф», «Сумиторф» та «Житомирторф». Нині з них лишилися тільки 3 - у Чернігівській, Київській та Житомирській областях.
ДП "Чернігівторф" також виставлене на приватизацію. Але на відміну від згаданого «Київторфу», воно знаходиться в набагато кращому стані. «Чернігівторф» – це Ірванцівський та Смолинський торфозаводи. Ірванцівський торфозавод 8 лютого цього року потрапив під обстріл, але його робота вже відновлена.
Смолинський торфозавод є доволі потужним та виробляє 30 тисяч тонн торфобрикетів на рік. На жодному заводі «Чернігівторфу» немає проблем зі спецдозволами, а керівництво має хороші відношення з обласною адміністрацією, зауважує Фомічов.
«Коли потрібен був час на очікування продовження спецдозволу для виробництва на Смолинському торфозаводі, обласна адміністрація давала тимчасовий дозвіл на видобуток», - пише видання.
За словами чернігівського журналіста Віталія Назаренка у коментарі LIGA.net, самі заводи не мають заборгованості, бо їхні рахунки розділені з рахунком «Чернігівторфу». Однак безпосередньо «Чернігівторф» має борг на 30 мільйонів гривень.
Назаренко каже, що борг необґрунтований, а ФДМУ через суди може його списати. Крім того, на Смолинський торфозавод є постійний тиск Податкової служби.
Сам Віталій Назаренко вважає, що проводити приватизацію торфозаводів зараз не варто через кілька причин. По-перше, бо війна впливає на ціну активів. По-друге, бо інвестор зацікавлений, в першу чергу, у придбані надр, а не самих заводів. І невідомо, як він буде поводитись із робітниками, які там працюють.
Однак, у Смолині нині звертають увагу й на іншу проблему - вони хочуть бути конкурентними на ринку. Ціна їхньої продукції- чи не найвища в країні. І, на жаль, у ФДМУ поки ігнорують прохання знизити ціни, стверджують на самому заводі. Для порівняння - вартість торіобрикету у Смолині - 3510 грн/тонн, в Ірванці - 3090 грн/тонн, а у Волині тонна коштує ще на 30 грн дешевше. Через зависоку ціну клієнтська база у Смолині зменшилась на 90%, йдеться в листі Андрія Страхова, в.о. директора філії «Смолинський торфозавод».
Через відсутність реакції з боку ФДМУ профспілка Смолинського торфозаводу звернулася до голови Чернігівської ОВА, аби там втрутились в ситуацію. Аналогічне звернення написав і голова Гончарівської громади Віталій Рудник, на території якого розташовані потужності підприємства.
«Зниження ціни на торф сприятиме підвищенню попиту і піде на користь і заводу, і громадам та клієнтам», - переконаний Рудник.
