Фельдшер Влад Ковпинець разом з водієм Андрієм Коробком прийняли пологи в Людмили Горбач прямо у «швидкій»
«Я такий був радий, ніби свою родив»
— Як поживає маленька Вікторія? — звертаюся до матері немовляти.
— Добре, дякую, — відповідає.
Людмила ГОРБАЧ з донечкою Вікторією в Чернігівські обласній дитячій лікарні. Людмилі 41 рік. Дитинці минає місяць. Вона п’ята в родині.
Народилася 17 вересня ввечері прямо в «швидкій». Пологи приймав Владислав КОВПИНЕЦЬ, фельдшер, 24-річний, неодружений. Допомагав Андрій КОРОБКО, водій, 42-річний, одружений.
— Сподобалося бути помічником акушера? — запитую його.
— Можна, як таке трапилося, — каже Андрій Коробко. Водієм на «швидкій» працює чотири з половиною роки, до того був водієм у лісгоспі. — Треба ж було допомогти. Звісно, переживали, хвилювалися.
— Може, у вас був досвід партнерських пологів, коли власна дитинка народжувалася?
— Я під дверима тоді був, — сміється.
Хотів би бути за дверима і тут.
— Водій відразу з машини втік, злякався, — доброзичливо усміхається Влад Ковпинець. — Я йому: «Давай рукавиці». Тільки рукавиці надів, дивлюся, уже голова прорізується. Ще мить, і я вже давай дитину ловити. Ну це моментальний шок-контент був. Реально було страшно. Голова не думала, а руки працювали.
Їхали у «швидкій» до Корюківки, я всю дорогу дитинку продержав на руках біля серця. Вона й позіхала, і дивилася на мене. Молодчинка. А я такий був радий, ніби свою народив. Радості не було меж, коли вже одягли та вкутали її. Я дітей люблю, і це для мене такий кайф був.
«Не дай Боже, щось не так піде — підсудне діло»
— О восьмій вечора надійшов виклик,— згадує Владислав Ковпинець. — Під’їхали. Приватний будинок, веранда. Я думав, як завжди завантажимося, спокійно довеземо. Заходимо, жінка сидить на дивані, біля неї дочка, теж вагітна. Брат. Чоловік. Вона: «Ой, больно, больно». Ми ноші витягли, поклали, занесли в машину. Я до неї послухати, чи б’ється серце плоду. Туди-сюди, вона: «Я вже народжую», і скидає з себе все: штани, труси.
— Що підстилали?
— Біля 10 пелюшок точно пішло. І товстенькі, і тоненькі, і домашні. Організація — центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф — нам дає спеціально упаковану пологову вкладку. До неї входить і костюм, що сам надягаєш, і фартух, щоб не обльопаться, і костюм для породіллі.
— Встигли фартух надягти?
— Не встиг. Тільки перчатки одні. Та на мені форма — це теж хімзахист, тож я не боявся (інфекції).
— Вам у 24 роки не доводилося ж акушером бути?
— Я стикався з пологами, але не сам тоді був. Бачив багато в своєму житті, але ця картина, ви самі розумієте... Відірвані кінцівки, — згадує виклики під час авіаударів та обстрілів Семенівщини. — Ти допомогти, буває, уже не можеш. А на пологах ти обов’язково повинен допомогти. Бо відповідаєш за жінку, відповідаєш за дитину. Не дай Боже, щось не так піде — підсудне діло. Тому це страшно.
«Тільки перчатки надів, а вже дитя лізе»
— Як відходили? Може, закурили вперше? Чарку випили?
— Відходив цілу добу після цього всього. І ще під враженням. Я не курю і не п’ю. У мене після пологів ще два виклики були, я ніч не спав. Картина: перший раз, і незвична. Тільки перчатки одягнув, а вже дитя лізе. Я думав, що пологи — це 10 хвилин, 20 хвилин, ні, — хвилина!
«Тримаєш голівку, повертаєш», — учили нас. А воно само вискочило. П’ята дитина, тому й були такі легкі пологи. Якби були перші, я б переляком не відбувся. Були б розриви, і я цього боявся. Не дай Бог, відкрилася б кровотеча, а цими дорогами везти... З Холмів до Корюківки давно нова має бути прокладена, відремонтована. Зараз ями страшні. Уявляєте, як по ній везти хворого або породіллю.
Я жінку віз, вона в кареті, як попригунчик, скакала — такі вибоїни на дорозі. А я дитину до себе притискав. Хоча за правилами повинен бути контакт немовля-мама, шкіра до шкіри. Я це зробив у перші хвилини — поклав дитинку мамі на груди, щоб тепло з теплом поєдналися. Так мало б і продовжуватися. Але цими дорогами який контакт, які груди. Притискав до своїх грудей дитинку, слідкував, щоб дихала, щоб була прохідність дихальних шляхів.
Віддав немовля в корюківській лікарні Валентині Шатохіній, черговій гінекологині. Прийняла її й маму, піднялися нагору. Я попросив, щоб вийшли, вагу сказали. 2900 — вага дівчинки. Норма. Недоношена, якщо 2400.
«Я ще й шапочку надягнув, ще й шкарпеточки, у дві чи три пелюшки загорнув, пледик»
— Вагітність 39 тижнів, — повертаємося до випадку. — Жінка не знала навіть дати, коли їй народжувати. Добре, що дитинка лежала правильно, униз головою, пуповиною не оповита, усе нормально. Дев’ять балів із 10 за шкалою Апгара (оцінка активності новонародженого). Чого мінус один бал? Бо трошки в’яла, синюшна. Жовтяницю згодом діагностували, бо резус-конфлікт з мамою (ускладнення вагітності, імунна несумісність матері й плоду).
Дитинку почав відразу стимулювати, щоб закричала хоч, бо вона не кричала. Гладив по хребту, між лопатками, по сідницях, п’яточках, як нас учили.
Потім розтер, швиденько висушив. Якби не водій, не встигав би. Він мені подавав пелюшки та рушники.
У мами питаю: «Є для дитини речі?» «Є», — каже.
Я ще й шапочку надягнув, шкарпеточки. У дві чи три пелюшки загорнув. Ще й пледик дали, і ми замотали в нього дитинку.
Обтерти, висушити і зігріти — три правила. Бо якщо в немовляти розвинеться гіпотермія, якщо впаде температура до менш ніж 35 градусів, важко буде вивести з цього стану. А температура падає моментально. Ми відразу пічку включили в машині. Зробив усе, як положено.
Я набрався досвіду на роботі. Усе, що засвоїв у новгород-сіверському медичному коледжі, — це теорія, лекції. А екстремального досвіду я в Семенівці (там раніше працював) набрався. Олександр Помазок, старший фельдшер семенівської «швидкої», дуже багато мене навчив. Різні випадки були. У Семенівці стільки породіль перевозив. Але жодна в «швидкій» не народжувала.
Поки спілкуємося, роздивляюся татуювання на шиї Влада.
— Зробив минулого року, — пояснює. — Ластівка — просто сподобалося. Кардіограма — символ роботи. Лев (під одягом) — символ міцності, сили, мудрості. Гілки — символ життя.
— Яку музику слухаєте, може, «Рамштайн»? — придивляюся до красивих металевих ланцюгів на шиї.
— Можна, якщо залізо тягаєш. Займаюся в нашому спортзалі. Там мій однокласник завідує — Коля Кашич. Гантелі, штанги є. Хочу бути в формі. Знадобиться.
Авторка: Тамара КРАВЧЕНКО. Фото автора
"Час Чернігівський" писав про таке: Перші пологи прийняла в машині
