23 травня «Вісник Ч» писав про Юлію Ярошенко та Олександра Гришка. Поранені під час обстрілу Сновська, вони лікувалися в Корюківській центральній районній лікарні. У Корюківку інколи привозять поранених і з інших міст та сіл прикордоння.
Як змінилася робота закладу за роки війни, розповідає Сергій ПИВОВАР, генеральний директор комунального некомерційного підприємства «Корюківська центральна районна лікарня».
— Раніше в нас не було досвіду надання допомоги при масових надходженнях травмованих. З вогнепальними, мінно-вибуховими пораненнями, акубаротравмами (контузіями) — травмами внаслідок обстрілів і бомбардувань. Тепер цей досвід ми набуваємо, — каже Сергій Пивовар. — Це для нас нове. Життя вимагає, і ми пристосовуємося.
Приймаємо не тільки поранених. Військові лікують різні захворювання. Бронхіти, пневмонії, запалення суглобів, загострення остеохондрозу.
— На війні був завідувач хірургічним відділенням Сергій Мілейко. Зараз у ЗСУ Володимир Самофалов, травматолог, та Олександр Матарикін, хірург. Як вважаєте, допомагає військовий досвід у цивільній лікарні?
— Звичайно. Під час служби лікар набуває досвіду в наданні допомоги пораненим. Коли повертається на роботу в цивільний медичний заклад, цей досвід застосовує на практиці.
Вчимося один в одного. Це крім того, що ми в медичних інститутах військово-польову хірургію вивчали. Багато інформації знаходимо в інтернеті. Є лекції, є семінари. Є електронна література.
— Вогнепальні поранення відрізняються від різаних, колотих?
— Відрізняються радикально. У вогнепального різні види і ступені пошкодження тканин, це по-перше. По-друге, вогнепальні поранення дуже інфіковані. Особливості лікування зовсім інші. Надання першої невідкладної допомоги й обробка ран — інші, якщо порівнювати, наприклад, з ножовими пораненнями.
Життя вимагає освоїти надання такої допомоги у всіх лікарнях, починаючи від маленьких районних і до державних всеукраїнських. Немає, мабуть, зараз закладу охорони здоров’я, де б не лікувалися військові. Зокрема поранені. Ми не виняток. Ми не якісь особливі. Життя склалося так, що всі — не тільки хірурги, але й багато лікарів нехірургічного профілю — вимушені надавати медичну допомогу як військові медики.
— Збільшилася кількість пацієнтів з безсонням, тривожністю?
— Життя в умовах постійного стресу накладає свій відбиток. На психологічному стані, на психічному здоров’ї. Проблем додалося.
— Як ви особисто виробляєте стресостійкість? До гендиректора ж особливі вимоги?
— Усі ми зараз працюємо в одних умовах. Лікарям, медсестрам — усім однаково складно. Війна для всіх. А те, що кожна людина по-своєму реагує, залежить від особливостей нервової системи, а не від посади.
— Районні лікарні потребують фахівців. Ваша забезпечена кадрами?
— Я не можу сказати, що ми зовсім не потребуємо поповнення. Є і в нас вакансії, є потреба. Та, порівняно з іншими районними закладами, ситуація стабільна.
За всіма головними напрямками ми лікарями забезпечені. По трьох — хірургія, акушерство і гінекологія, реанімація — у нас лікарі чергують цілодобово. По інших спеціальностях допомога надається в ургентному порядку. Лікар чергує вдома, ми його викликаємо вночі чи в неробочий час, коли є на те необхідність.
Намагаємося надавати нові види медичних послуг, а саме реабілітаційні. Потребуємо лікарів фізичної та реабілітаційної медицини. Таких спеціалістів в Україні почали готувати не так давно. Тому їхній дефіцит відчувається. Із задоволенням прийняли б і неврологів, і окуліста.
— Фабрика (АТ «Слов’янські шпалери-КФТП») дуже допомагала лікарні. Купувала житло. А зараз?
— Продовжують нас підтримувати. Можливо, не в тих обсягах, як у кращі часи.
Усі наші лікарі забезпечені житлом. Ми купуємо, зокрема, і за власні кошти. Надаємо медичні послуги, за них Національна служба здоров’я України платить. Якщо ми заробили і забезпечили медичну допомогу, то решту використовуємо на свій розсуд. Придбання житла — це, вважаю, теж надання медичної допомоги. Не буде житла — не буде лікарів. Не буде лікарів — не буде медичної допомоги.
— Корюківська лікарня кластерна (багатопрофільна), одна з шести таких в області. Допомагає це розвиватися?
— Важко сказати. Кожна категорія закладу зобов’язана надавати визначений перелік послуг. У загальній лікарні значно менше видів послуг, ніж у кластерній. А в кластерній, відповідно, менше, ніж у надкластерній. Тобто, щоб мати статус кластерної, ми повинні відповідати вимогам. І щодо кадрів, і щодо обладнання, і щодо надання медичної допомоги.
З одного боку — це престижно бути кластерною, а з другого — накладає відповідальність. Бо багато закладів загальної мережі користуються цим (поділом), мовляв, от ви, Корюківка, кластерні, тому забирайте і тих, і тих пацієнтів, бо ви повинні це робити. У більшості випадків ми не відмовляємо, забираємо і лікуємо.
— У Корюківській ЦРЛ уперше було відеоконсультування. Пацієнт побував на прийомі в Чернігівській обласній лікарні, не виїжджаючи з дому. Купили телевідеообладнання?
— Обладнання системи Teladoc отримали безкоштовно в рамках міжнародного проєкту. Це камери, об’єктиви високої якості, вони дозволяють побачити найдрібніше. Якщо онкологічні проблеми чи дерматологія, то там треба бачити дуже чітко, і це обладнання дає таку можливість. Інформація передається через захищені канали. До зв’язку не можна підключитися з домашнього телефона чи ноутбука. Телевідеоконсультації, за попередньою домовленістю, можливі з будь-якими закладами, які в цій системі працюють.
Є в нас два КТ-апарати, — розказує Сергій Григорович про інші прилади. — Найсучасніший цифровий мамограф (для обстеження молочних залоз). Сучасний літотриптер — для подрібнення каменів у нирках. Сучасніший має тільки Чернігівська міська лікарня №2. Для подрібнення не потрібні проколи, розрізи. Лазер через уретру, сечовий міхур, сечоводи підводиться безпосередньо до каменя в нирці. Під візуальним контролем камінь роздроблюється на пісочок. І виводиться.
Є два електроннооптичні перетворювачі. Їх ще називають С-арки або С-дуги. Це рентгенологічна апаратура, яка дає можливість під час операцій контролювати наявність каменя або співставлення кісток.
— Може бути багато апаратури, але не дуже навчені фахівці. Ваші навчені?
— Звичайно. Обладнання без навченого персоналу — це просто коробка. Напрямок «обладнання» і напрямок «лікарі» повинні розвиватися паралельно. Немає сенсу купувати обладнання, якщо на ньому нема кому працювати. І так само немає сенсу вчить лікаря, якщо йому нема на чому працювати.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Тамара КРАВЧЕНКО, фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Хірург-сирієць, батько п’ятьох дітей, приїхав працювати у прикордонну громаду
- Перспективний і з квартирою: 28-річний акушер-гінеколог лишається працювати у прикордонному місті
- Менська "первинка" - з новим ремонтом. Залучали грант на 8 млн грн
