У Чернігові відкрили меморіальну дошку на честь полеглого героя. Йдеться про Сергія Печеного з позивним «Матрос», який загинув 3 жовтня 2024 року.
Я вдячна своєму чоловіку за найбільший, який можна віддати внесок – покласти своє життя заради людей, щоб жити на цій землі. Щоб не існувати, а жити і радіти, - каже Світлана, вдова Сергія Печеного.
Світлана
Сергій був досвідченим військовим: з 2010 року служив у Військово-морських силах, потім повернувся до цивільного життя, а 2014 року пішов добровольцем захищати Україну. На початку повномасштабного вторгнення обороняв Чернігів у складі Першої Сіверської бригади.
Хочу нагадати, що Перша танкова бригада виступила хребтом Збройних Сил, які обороняли Чернігів, вони були хребтом оборонців Чернігова. А ми, піхота, яка додавалась потім, які прийшли у перші дні війни, половина з нас вперше тримали в руках автомат. Бійці з нас були непогані, бо були заправлені, щоб обороняти Чернігів. Але, зрозуміло, професійний воїн, яким був Сергій і інші воїни-контрактники, які з часів АТО служили, вони мали в рази більше досвіду, ніж ми і вони зробили величезний внесок у оборону нашого міста, - розповідає Сергія Леп'явко, історик, учасник російсько-української війни.
Сергія Леп'явко
Сергій Печений був командиром першого відділення взводу снайперів 1-ї окремої танкової Сіверської бригади. Нагороджений чисельними відзнаками. Загинув під час Курської операції. Його з теплом згадують родичі, відмічають, був завжди спокійним, люблячим і добрим.
Він був мені як рідна дитина. Дуже добрий був, у нас жалю за ним дуже-дуже багато. І ми дуже переживаємо, що втратили таку дитину. Він був люблячий батько, син, люблячий чоловік і мені був дорогий як зять. Він дуже добрий був, врівноважений, ніколи не психував, дуже спокійний. Не дарма він і снайпер був. Він такий по життю і був, - розповідає Ніна, теща Сергія Печеного.
Ніна
А дружина полеглого воїна каже: навіть із болем утрати потрібно гідно жити заради майбутнього.
І оце майбутнє, яке, на жаль, зараз тече рікою крові, але воно повинне бути для наших дітей. Все ми повинні робити, щоб наше покоління майбутнє жило в мирі. І якщо нам так випало на нашу долю, треба триматися гідно заради тих, хто віддав своє життя.
***
Час Чернігівський писав про таке:
