Про запити і потреби ветеранів, поранених на війні говорили 3 квітня у Чернігові. Зустріч із воїнами провела ГО «Захист держави», яка своєю ціллю ставить їхню адаптацію до громадського життя.
У воїнів різні історії. Роману Рибалці 23 роки. Він служив у 95-й бригаді, на Донбасі отримав поранення.
Я почав служити з 18 років. Підписав контракт. Я змалку хотів бути військовим. Потрапив до війська, проходив КМБ, не було просто, але був тернистий шлях, не скажу, що був легким. Отримав з кулемета. Побратими мене, слава Богу, витягнули, за це їм дуже дякую. Це залізні люди. Тягнули мене, витягнули, - розповідає Роман.
Роман Рибалко
Вадим Медвідь з Куликівської громади. Служив у 54-й бригаді, але особливим воїном себе не вважає.
Я не гіпер-воїн, я був звичайним піхотинцем. У мене військовий шлях був короткий: з 24 лютого по 26 серпня, півроку. Реабілітація… головне, я всім кажу, те, що я хожу – заслуги мої. Якщо лежати чи сидіти і думаати: «Мені дадуть крутий протез і я піду», то ні. Ходити можна на будь-якому протезі, але треба місяців 3-4 пройти фізичні навантаження. Якщо у нас нема ніг, треба укріпити руки, спину, попу і тоді все вийде. Те, що я хожу без палочки, у мене зайняло рік.
Вадим Медвідь
Каже: активно займається спортом, це дуже допомагає в адаптації. І мріє розвивати ветеранський спортивний рух не лише у Чернігові, але й селах та селищах.
Був 22 березня на змаганнях, нас було 244 учасника, ветеранів. Ми всі десь пересікались, як не в госпіталі, то на реабілітації чи на якихось змаганнях. Ну, або на війні. Ми всі бачимось, обговорюємо певні свої проблеми, одне одному щось підказуємо. Це треба продвигати не тільки у містах. Я хочу, щоб це перейшло на сільську місцевість, селища і села. Бо у містах є куди хлопцям ходить, є спортзали, фітнес-клуби, а от у селах нема такого. Я хочу започаткувать це, думаю, все вийде.
На зустрічі обговорили, чого саме потребує ветеранський рух, як громадськість може допомогти захисникам повернутись до цивільного життя.
***
Час Чернігівський писав про таке:
