Чотири роки великої війни змінили країну. Рятувальник, полісмен, лікарка та волонтерка із Чернігова. Дивіться у сюжеті або читайте текстовий варіант.
Дмитро Дасюк – керівник оперативно-координаційного центру ГУ ДСНС в області. 24 лютого 22 року він зустрів на службі. Під час ліквідації надзвичайних ситуацій його можна пізнати по жовтому шолому.
Дмитро Дасюк, начальник оперативно-координаційного центру ГУ ДСНС в Чернігівській області:
Диспетчерська служба працювала на максимальних обертах, дзвінки не припинялися. Люди телефонуватли в паніці не знали, що відбувалося. Одним із перших зареєстрованих викликів було ракетне ураження одного з об’єктів інфраструктури, який відноситься до системи ДСНС.
Добове чергування в поліції охорони Євгена Зеленко з 23 на 24 лютого розтягнулося на півтора місяці. Євген з 24 року - в стрілецькому батальйоні поліції. Нещодавно повернувся з фронту разом з побратимами.
Євген Зеленко, поліцейський, оборонець України:
На той час я був на зміні з 23 на 24 лютого і о 4.30 по базі в черговій частині - район Сеньківки прорив ворога. Весь екран червоним горів. Після цього підняли керівництво. Всі люди приїхали, почали видавати зброю. На той час, як 23-го заступив на добу, так ця доба протрималася на 1,5 місяці ... Покровський напрямок 3-й вихід був. Тривав 35 діб. Було гаряче. Ворог поряд зовсім. Протрималися. Вивели, головне, що живі тому раді.
Чернігівські медики зустріли початок великої війни на робочих місцях. Надавали допомогу в тих надзвичайних умовах, як могли. А укриття медзакладів стали гуманітарними хабами і прихистком для містян.
Алла Галєєва , керівниця ТМО МВС України по Чернігівській області:
Пацієнти виписані, планова госпіталізація зупинено, медпрацівники, лікарі продовжували працювати в умовах облоги і продовжували надавати допомогу всім, хто звертався. Захисна споруда нашого укриття на той момент була гуманітарним хабом, де знаходили прихисток всі.
Відома волонтерка Вікторія Калмикова допомагала за покликом серця. 24 лютого 22 року не відчувала страху, було сумно, але в той же час усвідомлювала те, що відбувається.
Вікторія Калмикова, волонтерка, голова ГО «Серцевір»:
Перший день забути не можливо, здається сумна звістка і всі ці внутрішні переживання, щось невідоме, не страх, але таке відчуття катарсису, що не могло статися, внутрішньо здавалося, що це вже проживала. Не було страху, розуміла, що треба робити. Деяким людям похилого віку не було що їсти, тому хліб возили, бо підприємство знаходилося біля «Нашої булочки», возили по місту. В інших волонтерів брала щось заморожене, розвозила стареньким.
4 роки великої війни змінили країну і життя героїв нашого сюжету. Вони переконані: попри складнощі, українці не повинні здаватися, а боротьба за свободу має тривати.
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Безпекова ситуація чи можливе вторгнення росіян на Чернігівщину: запитуємо в речника угруповання військ "Північ"
- Випив флакон одеколону, побив цивільного і змусив масажувати йому ноги
- У третю річницю вторгнення ворог атакував Чернігівщину "шахедами": є збиті
