В селі Радьківка, що на Прилуччині, відновили церкву, зведену козацькою старшиною – Раковичами.Відповідні фото розмістили на ресурсі «Україна Інкогніта». Храм занепав і спочатку був перетворений у зерносховище при більшовиках, та доведений до напівзруйнованого стану прилуцькими «дачниками». Відродили Свято-Вознесеньську церкву зусиллями настоятеля отця Петра (в миру – Павло Григорович Репетуха) та невеликого чоловічого монастиря, яким він керує. Монастир створили у 2010 році, тоді це був єдиний чоловічий монастир УПЦ КП у Чернігівській області.
Вознесенська церква є чудовим зразком класицизму. Її звів Федір Ракович – до зруйнування Січі, бунчуковий товариш. Хутір Радьківщина, тепер село Радьківка, 4 березня 1709 року цей хутір разом з млином придбав його пращур Павло Ракович, що було затверджено універсалом гетьмана Івана Скоропадського.
25 січня 1736 року Павло Ракович заключив умову з Корнилієм Нельговським (батько відомого петербурзького співака, сотника Лохвицької сотні Василя Нельговського), пресвітером Обичівської Свято-Михайлівської церкви про будівництво у своєму дворі церкви Вознесіння Господнього. На це було отримано дозвіл від ігумена Густинського монастиря Гавриїла Леопольського. За відмову від частини свого приходу отець Корнілій попросив надати йому право, або його дітям бути настоятелем Радьківської церкви.
Церква була дерев'яна, невелика, знаходилась поруч від сучасної. Три покоління Раковичів зі своїми прихожанами молились у першій Радьківській церкві, і врешті представник четвертого покоління після Павла Раковича, бунчуковий товариш, а пізніше колезький асесор Федір Стефанович Ракович, вирішив побудувати нову церкву, оскільки перша прийшла в зенедбаний стан.
Дозвіл на будівництво нової кам'яної церкви було отримано 16 грудня 1796 року за у архієпископа Чернігівського і Ніжинського Віктора (Садковського).
Федір Ракович отримав гарну освіту на той час у Київської духовної академії. Тому побажав, щоб церква в архітектурі та живописі була високохудожньо оздоблена. На жаль, невідомі імена майстрів прекрасної святині.
18 травня 1805 року храм було освячено.
За часів бездуховності країни Рад церква руйнується, виконує роль зерносховища, з допомогою прилуцьких «дачників» і байдужості районної влади розкрадається підлога, цегла, нищаться стіни…
Ще три роки тому церква стояла в руїні. І ось зусиллями отця Петра пам’ятку було відновлено. Тільки подивіться яка разюча різниця між тим, що було і тим, що стало.
Автор: Віталій НАЗАРЕНКО. Фото «Україна Інкогніта»
"Час Чернігівський" писав про цікаві факти з історії Чернігівщини:
