У травматологічному відділенні Ніжинської центральної міської лікарні лежить 60-річна Валентина ЖУК із села Хвилівка (Талалаївська сільська рада). 28 жовтня жінка пішла по гриби і ледь не втратила життя. На неї впала сосна. Того дня вирував буревій. У Києві дерево вбило людину. На Чернігівщині негода теж наробила чимало лиха.
Валентина Жук через численні ушкодження не може встати з ліжка. Навіть руки важко підняти. На лівому передпліччі величезний синець, права долоня розірвана. Каже, як ішла в ліс, буревію не було.
— Люблю збирати гриби з дитинства. Чистити, готувати, а ось їсти не дуже. Недавно з’явилися в лісі такі красунчики маслюки: тугенькі, гарненькі, молоденькі. 28 жовтня десь о пів на дев’яту ранку ми з кумою Людою Остряницею пішли в ліс. До речі, якби не вона, лежала б я там довго. Це кума мене врятувала, — розповідає Валентина Дмитрівна.
— Не побоялися, було ж штормове попередження?
— Ми про нього не бачили і не чули. Хоча й інтернет у нас є. Погода хороша, тихо. Відійшли десь на кілометр від села. І години не походили, а набрали майже по пластиковому відру. Знайшли галявинку з грибами, вирішили: дозбираємо і додому. І тут раптово, нізвідки, з’явився вихор.
Чую тріск, піднімаю очі — не просто ліс тріщить, а величезна сосна валиться на мене. Кума здаля кричить: «Валю, Валю, тікай!» Я розгубилася, кинулася ховатися за зелену сосну, що неподалік. Секунди, і деревина падає. Як кліщами, сухими гілками, витягає мене з-за тієї сосни, прибиває і рве тіло сучками. Якби не заховалася і попало б по хребту, був би капець.
Люда біжить до мене: «Ой, Валечко, ой, золотко». А мені так боляче. Я їй кажу: «Не переживай, я тебе люблю, але я помираю». Вона починає кричати: «Людоньки, хто є в лісі, допоможіть!» Із села ж не почують. Прибігла молода пара (я їм щиро вдячна), якісь чужі люди, викликали швидку допомогу. Ми ж з кумою без телефонів до лісу пішли. Потім ще один чужий чоловік на велосипеді під’їхав. Згодом і син мій примчав, односельці назбігалися, рятувальники приїхали. Чи тоді здалося, чи й справді в лісі зробилося так тихо.
Мене забрали до лікарні, поклали у відділення екстреної допомоги. Два дні там пробула. Здавалося, місця живого на тілі немає. Сучки ж гострі. Наклали скоби на голові, стегні. З’ясувалося, зламано десять ребер, права ключиця в дрободан. Зачеплені легеня і трохи спинний мозок, струс головного мозку. На правій долоні глибока рана, спина так болить, що не повернутися. Медперсонал дуже уважний, і 40 хвилин не минає, аби хтось не зайшов, не поцікався, чи щось потрібно. Родина в мене велика, усі підтримують.
Лікар сказав, що на ключиці робитимуть операції, вставлятимуть пластини, і не одну. Скільки пробуду в лікарні, хтозна.
— А що з маслюками, які назбирали?
— Відро лишилося в лісі.
— Наступного сезону підете за грибами?
— У мене такий страх. Здається, що й їсти їх не зможу.
Страх і в 59-річної Людмили ОСТРЯНИЦІ.
— Відтоді в лісі не була, — веде до місця, де все сталося, Людмила Борисівна (від нього видно крізь дерева ніжинську трасу. — Авт.). — Бачите, частину тієї сосни хтось уже відпиляв, — показує на товстий стовбур (якого ще лишилося метрів 15. У діаметрі дерево десь сантиметрів 50. — Авт.). Воно зламалося майже при корені. Ось відро Валентини, тріснуло. Гриби люди, які тоді були, забрали. Я і свої, повне відро, залишила в лісі. Бо тоді так злякалася.
Авторка: Валентина ОСТЕРСЬКА. Фото автора
