Переїхали з Сеньківки: «Відразу вбило корову. Так її бухнуло, упала, кишки вивалилися»

Подружжя Дудко із Сеньківки, прикордонного села, що на межі України з білоруссю, росією, живе нині в селі Полісся. І Сеньківка, і Полісся — однієї громади, Городнянської.

— У Сеньківці в нашій хаті вікна повилітали, стіни пошкодило. Корову вбило. Я ледве жива лишилася, чоловік, слава Богу, живий. У липні це було, а як сьогодні, —  хвилюється Тамара Дудко. — Попало між хатою і колодязем, там якраз корова стояла. Відразу вбило корову і одне вікно пластикове вилетіло. Тоді прилетів другий снаряд, тоді третій. Усі три вікна пластикові розбило мені з вулиці. І балки, крокви побиті. Дах як решето. Корівка така добра в нас була, — не може забути годувальницю. — Та так її бухнуло, упала, бідна, кишки вивалилися, розмотало їх. Закупівельники приїхали, тищу гривень дали. Ледве змогли забрати закривавлену тушу. А навколо бухало. Усе літо й осінь не було спокійного життя. Із Сеньківки в Полісся переїхали в жовтні. Поселилися в хаті за будинком культури. Господарі нам дозволили — за світло лише платимо, а то так живемо, безплатно.

Тамара Дудко

— Тамаро Іванівно, оформили з чоловіком документи як переселенці, внутрішньо переміщені особи? 

— Так. Усе зробила. І документи відправила, що в нас хата пошкоджена. Сфотографувала все. Комісія провела по протоколу, відповідь нам прийшла. Мають сплатити компенсацію, яку, ще не знаю. На пошту, сказали, прийде. Від держави отримуємо допомогу. Я дві тисячі гривень як переселенка і три тисячі — чоловік, бо він на третій групі інвалідності. 

Сергій Руденок допомагав з пиломатеріалами, мощенський староста (Сеньківка до Мощенського старостату відноситься). У Поліссі нам допомагали. Їсти було що. Городину ми свою виростили в Сеньківці. Хоч і війна, трохи весною садили. Прийдешньої весни саджати не будемо. Хата наша  стоїть, а буквально за 200 метрів від неї будинок нашої діловодки розвалився, стіна одна лишилася, піч та груба.  

У Полісся зі своєї хати ми, що змогли, перевезли. І курей, і поросятко, і котів, собак не лишила  — забрала всіх. З речей, що могли, забрали: ложки, ножі, миски, відра, каструлі. Спасибі господарям хати, користуємося їхнім усім. Постіль нам дозволили брати. Топимо — піч і дві груби є. Топливо купувала за останні гроші. 

У Сеньківці нікого з односельців не лишилося, — журиться. – У Поліссі, крім нас, поселилося подружжя Дрозд, Андрій Пилипович з Людмилою Василівною. А то, хто в Чернігові, хто в Городні, хто в Мощенці, хто в Берилівці. Куди повертатися? Як у Єліне, що на  Сновщині, 1 лютого вдарили, і тут було чути, у Поліссі. Єліне розбахали, а ми ж туди по ягоди їздили.

* * *

З Тамарою та Михайлом Дудко познайомилися 8 липня 2016 року, коли дивилися яценюківську стіну. Уже тоді війна була близько, але не вірилося, що вона прийде просто в дім.

"Час Чернігівський" писав про обстріли прикордоння:

• У Сновську – день жалоби за загиблими у Єліне
• Майже 2 тижні без світла: у прикордонне село не можуть доїхати електрики через обстріли
• Росіяни розбомбили ферму на півночі Чернігівщини

Джерело: "Вісник Ч" від 16 лютого 2023 року, авторка Тамара Кравченко