23-річна Ірина Симончук з Наумівки, що на Корюківщині, три роки тому отримала пропозицію руки і серця від Куана Цзененя з Китаю. Чоловік — директор аграрного ТОВ «КУТО «ЛЕН ХЕ». В Наумівці жив і працював. Познайомилася, коли прийшла до сестри на пилораму. Куан приїздив до дівчини в гості завжди з квітами. Подарував обручку з діамантом.
— Ірина в Китаї? — заходжу до двору Симончуків і питаю в лоб маму Оксану Симончук. Жінка не працює, домогосподарка, чоловік Микола ремонтує автомобілі.
— В Дрездені, — відповідає з ходу. — Рік там живе. За рік до повномасштабного вторгнення Сергій, мій старший син, поїхав у Польщу на заробітки. На будівництво. Там працював з майбутнім зятем Женею. Одноліток Сергія, 30 років. Із Шостки Сумської області. Здружилися. Разом переїхали в Німеччину, в Берлін. Працювали на машинах. Женя розвозив лід. Сергій вивозив речі з квартир на смітники.
— Там же все старе на смітник викидають, — підхоплює Микола СИМОНЧУК. — Такі речі, що у нас 100 років ще працювати буде. Оно, — показує на невеликий лед-телевізор на стіні.
— Це Сергій не довіз до смітника. А доньці Юлі привезла здоровенну плазму, — продовжує Оксана. — Дивани шкіряні викидають, — показує в телефоні білий кутовий диван. — Собі забрали. Власники непотрібне виставляють на самовивіз. Як не забирають — на смітник. Викидають робочі пральні машинки. У нас вони, вживані, великих грошей коштують.
— Як плазму везли?
— А як? Ковдрами обмотали добре, у відсік для речей в автобусі поставила і доїхала.
— А документи на техніку потрібні при перетині кордону?
— Нічого не питали, — каже чоловік.
— Я тоді торб мо’ сім привезла додому. Чоловік у Київ приїжджав забирати на вокзал, — продовжує жінка. — Хлопці, водії маршрутки, кажуть: «Мо’, до нас, на маршрутку до Чернігова?» — «Яка маршрутка? Що туди поміститься?» — сміється. — Наших би туди…
Іра з майбутнім зятем познайомилася інтернетом, коли Сергій нам дзвонив. Спілкувалися телефоном. Так і закохалися. А коли саме це було, нам ніхто конкретно не доповів, — сміється жінка. — Нас поставили вже перед фактом. А потім Іра поїхала до них у гості. А Міленка, — це старша донька Ірини, яку народила у 18 років, — була зі мною. — Коли вже Іра з Женею вирішили всі питання, приїхали додому, зібрали речі і з Міленкою поїхали до Жені. Я разом з ними, допомагала.
Вже і онуці Софійці 5 квітня було п’ять місяців. Ірина в Дрездені народжувала. Але спочатку вони п’ять місяців жили в Берліні.
Міленка ходить в дитячий садочок. Українською там не говорять. Але онука все розуміє, що від неї хочуть вихователі, щось навіть може відповісти. Попервах Женя з нею ходив у садок, сидів поряд. Годину точно гуляв. А потім звикла. Мені щось каже, а я: «Що ти мені розказуєш, баба ніхреняки вашою німецькою не розуміє».
— А як же одруження з Куаном?
— Розійшлися перед тим, як поїхала з Наумівки. Різний вік, різні інтереси. Язиковий бар’єр, можливо, дав своє.
— Куан в Китай повернувся?
— Наче в Києві. Після розлучення жив у Наумівці. Ми інколи спілкуємося.
— Обручку з діамантом віддала?
— Не забрав. Подарувала рідній сестрі Юлі. Вона тепер її носить.
— Офіційно з Женею розписалися?
— Цивільним шлюбом живуть, — показує фото на телефоні. Три роки тому волосся у Іри було яскраво-рожевого кольору. Зараз — блондинка. — Треба багато документів перероблювати. Паспорти міняти. Якщо три роки безвиїзно пробудуть, зможуть подаватися на постійне проживання, оформлювати громадянство.
— Житло знімають?
— Спочатку орендували, а потім їм дали чотирикімнатну квартиру. У ній живе Іра, Женя, внучки і Сергій.
27 березня повернулася від них. Їздили разом зі свахою Валею в гості. Чоловіків не брали, суто дівочим колективом, нащо нам мужики? Автобусом в дорозі 21 годину. Забирали діти своєю машиною. Купили по автівці, ще коли в Польщі жили. Два тижні у них пробули. Гуляли по старому Дрездену. З онучками нянчилися. По кафешках не ходили. Мами ж приїхали! Готували домашнє: борщ, котлети. Діти відпочивали, а ми, хазяйки, займалися.
— Як зі сватами знайомилися?
— Діти дали телефони і ми зідзвонилися. Спочатку свати до нас приїхали в гості, потім ми до них.
Сергій з Женею поки не працюють. Як біженці, отримують пособіє. Як тільки вийдуть на роботу, гроші платити перестануть. На роботу, звісно, треба йти. Але там умова — розуміти і знати мову. Є безкоштовні курси німецької. За рік проживання в Німеччині вже розуміють і говорять. В Дрездені зарплати — три-три з половиною тисячі євро. Мені б вистачило з головою, — сміється мама. — Коли жили в Берліні, квартиру винаймали за дві тисячі євро. В Дрездені орендоване житло коштує 800 євро.
— Деякі наші збирають виплати, щоб вдома житло купити.
— Наскільки я розумію, повертатися вони вже в Наумівку не планують, — сміється.
— Може, і сестру Юлю заберуть?
— А чоловіка куди діти?
— Вони там в такому ходять, — описує зовнішній вигляд, одяг дрезденців, — прости мене, Господи. Юбки якісь шерстяні. Пальта такі, як моя баба на танці в 45-му ходила. Діда бачили: з білою бородою, худий і в лосинах обтягуючих. А зверху короткі шорти. Господи прости, — хреститься. — Одна повз нас проходила. Якийсь німб на голову вдягнула, а він ще й горить. Світиться, — уточнює, — від батарейок. Аби я так по селу пройшла, всі з вікон повипадали б. Пів голови викрашена в зелений, пів — у синій. Для них так нормально, ніхто не звертає уваги.
— Син Сергій дівчину знайшов?
— Ні. А взагалі, не знаю. Здається, зустрічається з німкою. У мене діти нашого сала просили...
— Через кордон багато сала не провезеш.
— Нам пощастило. З банок засолене повитрушували, скільки вдома було. Позамотували добре. Сумки в багажний відсік автобуса запхали. Їхали на свій страх і ризик, заберуть, так заберуть. Нас не шмонали. Консервацію провозити можна, нічого не кажуть. На перший випадок набрали, а там вже хай як хочуть, — веселиться. — Ковбаси, м’ясо мені їхні не сподобалися. Діти скуповуватися їздять до Польщі. Автівкою годину в дорозі. Як треба якісь дрібниці, є магазин українських продуктів. І продавці нашою мовою розмовляють. В цінах теж не розібралася. Почала в телефоні перекладати: «Ого, дорого». А мені: «Чого ти переводиш, це для нас копійки». Цигарки дорогі.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Юлія СЕМЕНЕЦЬ. Фото Вікторії Товстоног із архіву редакції
"Час Чернігівський" писав про таке: Знову разом: відома модель з Чернігівщини виклала фото з ексом
