Спілкуємось із Дмитром Мельниченком, новопризначеним директором музею-заповідника М.Коцюбинського про новинки в музеї, створення новорічної казки та збереження пам’яток.
Дивіться відео або читайте текстову редакторську версію.
Журналіст Арсен Чепурний: Привіт, друзі! Сьогодні говоримо про культуру і спілкуємося і з директором музею Коцюбинського Дмитром Мельниченком у передачі «Наші люди».
– Яким був ваш професійний шлях до призначення директором музею-заповідника М. Коцюбинського?
– На цій посаді закрилося таке достатньо велике і серйозне таке моє робоче професійне кільце. Бо першим місцем роботи моїм був літературно-меморіальний музей заповідник Михайла Михайловича Коцюбинського - одразу після нашого філологічного факультету Чернігівського колегіуму. Я прийшов сюди працювати. Ну а далі був достатньо тернистий шлях і багато різних посад: департамент культури, міський палац культури, телебачення «Новий Чернігів», навіть в прес-службі центру онкології я встиг попрацювати в ковідні часи. І останні два роки до цього - це був центр культури і мистецтва. І от тепер повернувся до музейної роботи.
– Як вас було призначено на посаду?
– Я думаю, що я тут не розкажу нічого нового. Це стандартна ситуація, як і у інших керівників, з якими в один день мене призначили. Тобто за процедурою Департаменту культури і нашої обласної військової адміністрації.
– Яким був перший робочий день у якості директора?
– Перший день був дуже хвилюючим. А до цього - декілька безсонних ночей. Я чітко розумів ту відповідальність, яка лягає на мої плечі. Я вже до цього керував колективами. Але окрім цього, тут додавався великий пласт роботи в тому плані, що це не просто музей, а меморіальний музей. І треба зберегти те, що зберігалося ще з часів самого Михайла Михайловича Коцюбинського. Плюс у нас цікавий музей в тому плані, що у нас може бути будь -який фактично вид діяльності. Як і Михайло Михайлович Коцюбинський був дуже різносторонньо розвинутою особистістю, так само і у нас. Я розумів, що нам треба зберегти те, що ми маємо, і показати, бажано, не одному наступному поколінню. Нам треба додати нові форми роботи, нам треба показати, що цей музей живий навіть в такі складні часи, що він може давати гарний, культурний, мистецький і освітній продукт. Тому відповідальність страшенна, ну і хвилювання, відповідно, теж було багато.
– У яких ви стосунках із подружжям Коцюбинських, які тривалий час очолювали музей?
– По-перше, Наталія Михайлівна Коцюбинська продовжує працювати, і я впевнений, що ми разом будемо довго і дуже плідно працювати, бо це і частина традиції, і плюс вона фахівець, яких в Україні важко знайти. Тому вона заступник директора. Для мене дуже принциповим було те, що Ігор Юлійович Коцюбинський самостійно прийняв рішення закінчити свою професійну діяльність.
Я чітко розумію, що це була традиція. Ми навіть історію музею виписуємо від Хоми Коцюбинського (молодший брат М.Коцюбинського – ред.), від Ірини Михайлівни (дочка М.Коцюбинського – ред.). Тобто це велика традиція, і тому відповідальності на мені теж було набагато більше.
По -перше, Ігор Юлійович – завжди бажаний гість, він відвідує заходи, які йому імпонують. По-друге, із Наталією Михайлівною ми далі налаштовані працювати, і будемо намагатися вивести наш заклад на історично інший рівень.
– Що вдалося зробити за час на посаді?
– Тут треба зробити, ну, як таку певну ремарку, що не такі багато часу встигло пройти, бо якраз, я думаю, до виходу інтерв'ю буде якраз два місяці з моменту призначення. І сама процедура по собі така, що великий пласт документів, які треба було оформити.
Тим не менше, спільно з колективом, була презентована чудова виставка художника Михайла Жука. Це портрети усього розстріляного відродження тих, з ким Жук активно спілкувався. Плюс вони були, можна сказати, друзями з Михайлом Коцюбинським.
Був кінопоказ у нас від студії Віател: фільм про Михайла Коцюбинського. Плюс продовжуються ті проєкти, які були в музеї. Мій підхід і принцип: не треба ламати те, що працює і може давати результат.
Зараз у нас найбільші очікування від грудня. Ми листопад так спеціально трошечки притримали, адже готуємося активно саме до циклу новорічно-різдвяних свят,
– Що запланували в музеї Коцюбинського на майбутнє?
– Окрім традиційних, у нас є мистецька вітальня, у нас є кінопокази, презентації книжок. Хочемо створити атмосферу новорічно-різдвяної каски. Зараз ми хочемо стилізувати нашу веранду. Ближче вже до завершення року ми зможемо запропонувати чернігівцям, гостям нашого міста цю атмосферу творчості і перезавантаження. Концепція в тому, щоб ви могли на годинку, можливо, півтори прогулятися садом - взимку він не менш гарний, симпатичний, там будуть фотозони, певні локації, фонова музика.
Задум в тому, що зараз складні часи, ми всі психологічно напружені, у нас є свої проблеми, родини, робоча рутина. Тому ідея в тому, що ти міг, наприклад, раз на тиждень чи два зайти і перезавантажитися, відпочити в затишній атмосфері. Можливо, і наша атмосфера може ще й надихнути людей на щось цікаве, мистецьке або творче.
Готує зараз якраз таки Наталя Михайлівна Коцюбинська цікаву екскурсію саме про святкування Нового року і Різдва в родині Михайла Михайловича Коцюбинського. Ми готуємо також до Дня Святого Миколая спільно з театром пісні «Забава» мистецьку композицію.
Плюс будуть нові проєкти. Ми думаємо, як іще додати фарб в цю літературну експозицію. Тому саме мистецьких акцій має бути предостатньо. Можна слідкувати за нашими анонсами в соціальних мережах.
– Чи ведеться у музеї наукова робота?
– Зараз активно ведеться підготовка до того, що треба видати четвертий томи листів Ганни Барвінок. Ми плануємо на наступний рік це показати. Але ми вже думками у вересні наступного року, коли буде 160 років з дня народження Михайла Михайловича Коцюбинського, і 90 років – нашому музею. Ми вже плануємо цикл заходів по певним періодам. Де тут науковість? Ми хочемо, будемо намагатися опрацювати наші фондові матеріали і показати щось таке, чого багато хто ще й не бачив.
Плюс, в більш доступному форматі для читачів нашої сторінки активно працюють наші рубрики: белетристична лабораторія, там є цікаві історії, цікаві події життя. Це теж достатньо велика наукова діяльність, а не просто написати пост в соціальних мережах, як ми, наприклад, звикли до цього. Тут є вкраплення доступної науки.
– Із якими труднощами музей-заповідник зіштовхується?
– У першу чергу, ми розуміємо ситуацію загальну, яка є у нас в державі. Наше велике завдання — це зберегти те, що у нас зараз є: і в літературній експозиції, і в меморіальній частині. Ні для кого не секрет, що музей сильно постраждав після російської збройної агресії.
Слава Богу, не прямий «прильот» був, але сам будиночок меморіальний, особливо вітальня, достатньо сильно постраждали. Але тим не менше проходить час, із будиночком є свої певні нюанси. Треба працювати над його водовідведенням. Сильно постраждали наші теплиці. І з одного боку здавалося, що теплиці — це не першочергове. Але без теплиць не буде нашого саду. А сад є частиною музею-заповіднику. Тому я зараз намагаюсь шукати ґрантове фінансування, щоб це привести до ладу.
Зараз в такий час ми не знаємо, що буде завтра. І ми можемо, не дай Боже, звісно, але втратити частину своєї колекції. Саме тому наш фондовий відділ активно працює над оцифровкою всього того, що ми маємо. Бо навіть фонди не до кінця не те, що оцифровані, не до кінця досліджені. Адже фондова колекція у нас достатньо велика. Це тексти, ті самі листи до Ганни Барвінок, 4й том – треба на ним працювати. А заходи – це вже популяризація, адже недарма ми це все оцифровуємо та зберігаємо.
Окрім того маємо ще й залучати свого глядача. А глядач він достатньо різноманітний. Це різні покоління. І ми розуміємо, що тим, кому за певний вік, цікаво зовсім інше, ніж підліткам або студентам. Тому будемо розширювати нашу цільову аудиторію, щоб ми не просто це зберігали, а ще й активно експлуатували.
– Як справи з міжнародною співпрацею?
– Зараз, я думаю, у всіх керівників закладів ранок починається «не з кави», а з оновлення сторінок, де зʼявляються нові ґранти. Зараз ми запланували виготовлення проєктно-кошторисної документації на наступний рік, і виходячи із того, будемо вже шукати можливості. Це, якщо ми говоримо про щось таке капітальне і ґрунтовне.
А загалом відстежуємо ґранти, якісь можливо подієві під певні заходи. Тобто ми зараз налаштовані активно в цьому плані працювати. Якщо є така змога, то гріх буде нею не скористатися. Але конкуренція достатньо висока. Тому ми будемо прикладати максимальні зусилля для того, щоб теж претендувати на ці кошти.
* * *
Дивіться попередні випуски програми "НАШІ ЛЮДИ":
