Говоримо з Олександром Єрмоленком, майстром спорту міжнародного класу і членом української збірної з рукопашного бою, про цікаві бої, конкуренцію і тренування.
Дивіться відео або читайте текстову редакторську версію.
Журналіст Арсен Чепурний: Привіт, друзі! Зараз ми знаходимось у спортивному клубі «Октант», клубі з давніми традиціями. І говоримо із майстром спорту міжнародного класу, членом збірної України з рукопашного бою і тренером Олександром Єрмоленком у передачі «Наші люди».
– Про свій шлях у спорті
– Почав я займатися в 8 років. Тренер Сергій Васильович займався займався також і лижним спортом. І мій тато займався лижним спортом. І якось в місті ми всі разом зустрілись, вони почали згадувати старі часи. Тато запитав, чим він займається на даний момент. Сергій Васильович розповів, що він відкрив свою секцію рукопашного бою і запропонував мені спробувати.
Перші змагання були в цьому залі. Ту тільки перестали проводити дискотеки, поклали татами. Потім перші змагання були клубні. У мене було кілька поєдинків. Один мені вдалося виграти, в сумі я зайняв ІІІ місце. Це були перші змагання, перші поразки, перші сльози. Другі змагання були вже чемпіонат області, мені вдалося виграти.
– Що таке рукопашний бій?
– Рукопашний бій можна поділити на декілька частин. Це самооборона. Не всі діти, які займаються в залі, мріють там стати спортсменами. Багато кажуть, що хочуть вміти постояти за себе. І ми підводимо один вектор тренувань в цьому плані.
З іншого боку – це спортивні змагання. Вони діляться на декілька кваліфікацій. Це легкий контакт, дозований контакт, елементи самооборони і комплекси – демонстрація техніки. Легкий контакт – це на перше влучаннях, тут треба показати швидкість, вміння вибрати в час на момент, підібрати дистанцію, таймінг. І це цікаво для дітей. Можна дітей туди вводити, тому що вони не будуть боятися пропустити сильні удари. Дозований контакт – це поєдинок без зупинки, куди ми додаємо елементи боротьби.
Діти починають виступати з 10 років, коли вони розуміють, навіщо вони сюди прийшли, що ми від них хочемо. Переключитись з легкого контакту на дозований не так вже і важко, якщо дитина розвинута.
– Використовували навички рукопашного бою для самозахисту?
– Я сам по собі, скажімо, добра людина, і завжди намагаюсь конфлікт до цього не доводити. Були, скажімо, сутички, але вони були незначні.
Просто намагаємось самі не доводити до рукоприкладства. І дітей також вчимо, що вчимо захищатися. І ви не маєте права застосовувати свої навички і вміння, які ви здобули в залі, на своїх однолітках.
– Про травми
– Особисто в мене травми обходять стороною. Бували такі різні розтягнення, забої. З часом з'являється біль у суглобах через навантаження. Нещодавно згадували з товаришам поєдинки, де під час виконання больових прийомів десь на адреналіні ти не встигаєш, скажемо, здатися, а свій суперник доводить прийом до кінця. І бували такі випадки, що руки все ж таки ламали.
– Як проходять тренування?
– Є план-графік на рік, тобто я плюс-мінус знаю, в коли будуть змагання. Вже виходячи з цього графіку, я підлаштовую свої тренування. Коли збільшити треба навантаження, коли більше попрацювати в парах, коли більше попрацювати самі технічними складовими.
Будуємо так, щоб наші спортсмени підходили в кращій фізичній, моральній, психологічній формі до змагань. Бо якщо постійно давати шалене навантаження, вони будуть під час змагань гірший результат показувати. Десь треба дати навантаження, десь треба дати відпочити, десь треба дати пограти. Постійно працювати в одному темпі - жодна людина не зможе.
– Про психологічний аспект тренувань
– Кожна дитина, вона різна, скажімо так. Когось треба, підтримати, на когось гримнути, якусь дитину треба пожаліти, якусь дитину треба заохотити якось. Когось треба накрутити перед поєдинком або підбадьорити. Когось навпаки краще не чіпати, тому що вона собі закривається і вона сама собі підведе гарно до поєдинку.
Так само після поєдинків. Адже не завжди виграємо. А мені завжди хочеться, щоб мої учні показували гарний результат. І тут емоції: чому так не зробив, я ж тобі кричав, ти мене не почув. Потім відходиш дві хвилини після поєдинку, кажеш: нічого страшного, молодець, все ж таки ти гарно відбоксував, будемо далі тренуватися, зробимо висновки.
– Із ким із європейських збірних найважче змагатись?
– Був у мене суперник важкий зі збірної Німеччини: то він виграє, то я виграю. Ми перші на міжнародних турнірах. Ми перший день боксуємо за збірну, тобто команда на команду. Сім чоловік з однієї команди, сім чоловік з іншої команди. І по черзі з самої нижньої вагової категорії ми рухаємось. Бувало таке, що я виграю в перший день, а він може виграти мене у другий день. Також гарні спортсмени з команди Нідерландів, Бельгії.
– Про бої, які найбільше запам’ятались
– От саме те, що я розповідав про спортсмена із Німеччини. Це був крайній чемпіонат світу, на якому я боксував. І виходило так, що ми з ним зустрілись в напівфіналі. Я розумію, якщо я зараз виграю, то мені вже в фіналі буде простіше. Основний час закінчився з рахунком рівним. У такому випадку у нас дається хвилина. І знов рівний результат. Йде ще одна додаткова хвилина, в якому вже працюємо до першого влучання. Тобто, хто перший влучає, той отримає перемогу. І мене вдавалося декілька атак. Тобто я бачив, що він промахується, а я влучаю. Він промахується, а я влучаю. Але все ж таки не було результату. І вийшло підібрати момент, коли сам пішов в атаку, і після цього дали оцінку. І тоді вдалося виграти.
– Із якого віку варто почати займатись?
– У нашу секцію ми приймаємо з 4 років, але перша група дітей 4-6 років – вони у нас розвиваються. Це фізична підготовка, елементи акробатики, розтяжки. І дитина, коли вже підходить до віку 7 років, ми її переведемо в наступну групу. І їй вже значно простіше на тренуваннях виконувати елементи, бо більш розвинута координація, витривалість. Але все ж знову таки індивідуально. Займатися ніколи не пізно. Як кажуть, не всі будуть спортсменами, не всі будуть чемпіонами. Але приходити і працювати в залі — це ти приходиш для себе, в першу чергу. Для здоров'я, психологічного стану, щоб відволіктись від школи. Якщо це дорослий людина - то відволіктись від своєї роботи.
Ти приходиш, спілкуєшся з друзями, отримуєш цього задоволення. Не обов'язково виходити на ринг, на татамі, боксувати на змагання. Приходиш, тренуєшся, стаєш фізично здоровішим і розвиваєшся у всіх напрямках.
Всіх бажаючих ми запрошуємо до себе на тренування. У нас по Чернігову знаходиться чотири зали - на Шерстянці, на П'яти Кутах, один зал на Любецькій, ще є зал на Масанах. Будемо раді вас бачити!
* * *
