Народилася в Туркменістані, жила на Київщині, а творить на Менщині: історія художниці-аматорки, яка не любить соцмереж

Чер 02, 09:13

892

Народилася в Туркменістані, жила на Київщині, а творить на Менщині: історія художниці-аматорки, яка не любить соцмереж

Оксана Горбач

Перемогу у номінації "Талант" конкурсу "Вибір року", що відбувся у Менській громаді для відзначення активних жителів, отримала художниця із села Макошине Оксана Горбач.

У матеріалі інтернет-видання "Менщина" - розповідь про життя художниці-аматорки козацько-дагестанського роду:

"Мої предки по мамі - козаки з Сумщини, по татові я даргинка (це народність у Дагестані).

Мамин тато займався геологорозвідкою. Забрав бабусю у Туркменістан, де народилася моя мама, а потім і я.

Потім під Києвом почалося будівництво Трипільської ТЕС і ми туди переїхали. Там я виросла, вивчилася у школі, вийшла заміж. Чоловік сам з Бутовки, що на Сосниччині.

У 90-х рр, коли у нас народилася донечка, почалися всі ті події, і ми вирішили переїхати сюди. Нам сподобалося Макошине.

Чоловік коли сказав "Макошине", то мені настільки сподобалася назва за звучанням, що я відразу захотіла побачити!

Коли ми приїхали туди на "Ракеті" (тоді по Десні ходили пасажирські річкові судна на підводних крилах), зійшли з берега - я неначе у казку потрапила! Був травень місяць: будиночки всі різнокольорові, все зелене, яскраве, все квітне! Мені дуже захотілося тут жити! Так і залишилися.

Мій дідусь карбував скрині, а потім розмальовував. На жаль, фото не залишилося. Тато малював.

Малюю я все своє життя. На жаль, ніде не вийшло цьому навчатися. Я самоучка. Більше нікуди я вступати не хотіла, а на художника був дуже великий конкурс.

Я з 16 років працюю. Завжди працювала художником. Здебільшого це було оформлення стендів, плакатів, інсталяції.

Вже як жили у Макошине, співробітник чоловіка приніс дощечку для нарізання. Спитав, чи можу я щось зробити. Я тоді не знала ні техніки ніякої, нічого. Намалювала гуашшю, яка була у наявності. Наче вийшло непогано)

Потім чоловік почав сам робити дошки, я відпрацювала техніку малювання. Це були 90-ті, дістати щось було важко: ні фарб, ні пензликів, лаків нема.

Але потроху знайшли ринки збуту. Робили дощечки, сувенірні тарілочки. Поставили токарне обладнання.

Продавала на Андріївському узвозі, працювала на художні салони Чернігова, Києва, були замовлення з-за кордону - мої роботи є у різних країнах світу.

Потім у зв'язку з пандемією, кризою, треба було щось шукати інше. І тут цілковито випадково мені запропонували розмалювати менський Будинок культури. Так я опинилася на роботі тут.

Я майже не використовую чужі сюжеті. Малюю свої. Не малюю темні сюжети, похмурі, що змушують плакати. Для мене це табу.

Якщо Україна - то це щось світле, романтичне, красиве, квітуче. Моя Україна така.

Багато філософських робіт: про сутність людини на Землі, світобудову, людські взаємовідносини, місце людини у житті.

Це народжується само собою. Просто задумуюсь про щось, виникає образ. Інколи сюжет створюється просто з нічого: проводжу лінію на папері, а далі рука сама малює.

Малюю постійно. Двічі за життя не малювала: коли потрапила у лікарню та коли почалася війна.

На жаль, від видавництв пропозицій щодо ілюстрування книжок не було. Якось не склалося у цьому напрямку. На це вплинуло сільське життя. Та й з інтернетом я не дуже дружу)

Дуже люблю землю. Люблю саджати, дивитися, як парує виорана земля.

Сім'я мене дуже підтримує, завдяки їм я і малюю. Донька вивчилася на художника в академії.

Дуже багато було невпевненості у собі. Адже я не знала техніки, правил. А коли дочка вступила, то виявилося, що все так, що все вірно роблю)

Номінація у "Виборі року" була для мене повною несподіванкою. Після перемоги мене навіть впізнавати почали, для мене це було дивним)

Я не публічна людина, не люблю соцмереж. Я живу у своєму світі і мені там добре.

Завдання творчої людини - акумулювати енергію і віддавати її людям, ділитися нею.

Хотіла б організувати свою серйозну виставку. Після перемоги. Зараз хочу, щоб швидше закінчилася війна, щоб всі залишилися живі. Щоб люди навчилися чути один одного і побільше радувати. Мало любові до ближнього стало на світі, а це життєво необхідно".

Зараз у Менській публічній бібліотеці проходить виставка робіт Оксани Горбач, де кожен охочий може ознайомитися з роботами майстрині.

Джерело: інтернет-видання "Менщина"

Схожі новини

Мера Чернігова не пустили закордон: версії та коментарі

Лип 03, 22:42

Вiдео

Чернігівщина та Іль-де-Франс - що спільного?

Лип 03, 19:43

У Чернігові влада пропонує людям, які втратили житло, кімнати у гуртожитках

Лип 03, 17:41

Глиняний Патрон «пішов з молотка»

Лип 03, 16:19

Скільки на Чернігівщині об’єктів зазнали уражень від російської армії?

Лип 03, 13:44

Вiдео

Роботи вистачить усім: мешканці розбомбленого мікрорайону Чернігова просять допомогти розбирати завали

Лип 03, 11:10

Тікаючи з Чернігівщини, росіяни ховали гранати в сухпайках

Лип 03, 09:18

ТОП-переглядів