У 47-річної Людмили КАРПЕНКО з села Українське, що на Талалаївщині, гарний будинок, у дворі зелена трава килимом і багато квітів. Червоні маки, різнокольорові півонії. А в палісаднику — троянди. Червоні, лілові, червоно-жовті, помаранчеві, майже блакитні, фіолетові.
— А я ще вам трояндами своїми похвастаюсь. Розцвітають саме. «Топаз», «Діп вотер», «Чіп і Дейл», «Чорний принц», а оця — «Вищий світ», — водить квітником Людмила. За нею невідступно слідує песик Гарик з бантиком на чубі.
У невеликій кадці з водою у дворі квітне «Німфея», водяна лілія. Пахне казково.
— Хочу отут ставочок зробити, — показує на вільне місце у дворі. — Чоловік проти. Каже, що буде збірник жаб і комарів.
Квіти Людмила виписує в інтернеті. До двох десятків кущів троянд купила в минулому році. 60-100 гривень за кущ.
— Вимерзає два-три кущі за рік мінімум. Часто продавці обманюють, присилають не те. З екзотики — рододендрон посадила. Слабо росте перший рік, але зелені листочки всю зиму протрималися. Обсипатися почали тільки навесні, коли нові полізли, — ми вже в іншому кутку двора, де молоді рододендрони і азалія. Гарик за нами. До екскурсії приєдналася ще й кішка Аліса. — Кислотний грунт привозила спеціально з соснового лісу.
Є жимолость, гібіскус деревовидний, церціс, тамарикс. Все це квітучі дерева, деякі з плодами. В саду, крім яблунь — чудо-вишня (середнє між вишнею і черешнею, а достигає раніше цих двох), хурма, ківі.
— Ківі — це ліана. Погано приживається, як і хурма. Вже не раз саджала.
Квітами та садовою екзотикою Людмила почала активно займатися три роки тому, коли залишилася без роботи. Середню школу в Українському, де Людмила Іванівна викладала мову й літературу, закрили. Мало учнів.
— Рука в йоді, припечена, — перепрошує Людмила, коли фотографую троянду в її руці. — За гвіздки зачіплялася, як сітку натягувала.
Людмила Карпенко з іншими волонтерками плете маскувальні сітки. Ще в’яжуть килимки — круги зі старого одягу, в холодну пору виробляли окопні свічки для хлопців на фронті. Троє безробітних волонтерок отримують за свій труд допомогу від держави.
— Як ви цього добилися? — дивуюся.
— Якщо ти постійно волонтериш, ідеш влаштовуватися в Центр зайнятості. Договір укладається на кожен місяць окремо. І раз на місяць отримуєш близько мінімалки. Нараховують щоденно, крім вихідних. Порадила іншим. Зараз в селі так оформилися троє колишніх колег.
Зараз вже значно менше людей ходить нам допомагати. Людям в селі ніколи: спочатку побілка перед Пасхою, прибирання, тепер городи. Оформлятися на виплати не хочуть. Бо треба раз-два на місяць їздити відмічатися. За дорогу платити. А ми втрьох щодня на 9 - 8 ранку як на роботу ходимо.
Свічок накручували вдень до 30 штук. Сітки різні. Скільки сплели, вже не рахували. Приїжджають з Прилук, у нас забирають і відправляють хлопцям.
Після закінчення Київського університету ім. Шевченка, де вивчилася на філолога, Людмила вийшла заміж, народила доньку. Трохи повчителювала в Болотниці. Їздила велосипедом або йшла п’ять кілометрів пішки навпростець лісом. Більше ходила, ніж на уроках була. Потім була завідувачкою дитсадка в Українському. А коли з’явилося місце вчителя української мови і літератури, пішла у школу. Робота дуже подобалась.
50-річний чоловік Сергій працює помічником бурильника.
— У 2014 році попав у першу хвилю мобілізації і рік відслужив. Третій рік працює по капремонту у Нафтогазпромі. Труби день і ніч тягає. Робота не з легких. І під час вторгнення, коли ми вдома ховалися у погребах, вони були в полі.
В гості до Людмили велосипедом приїхала мама, 66-річна Наталія Жоха. Живе на паралельній вулиці. Також виписує «Вісник Ч». Читають разом з чоловіком.
— По-перше — багато бумаги, — пояснюють, чому досі з «Вісником». — Є програма.
— Зараз читати особливо ніколи, та й інтернет є. Але «Вісник» продовжую виписувати, бо підтримую місцеву пресу. Календар посівний сто відсотків використовую. Зберігаю і город по ньому саджаю, — вставляє Людмила. — Ми отримали по два свої гектари, обробляємо. Ще події в області переглядаю. Дуже сторінку гумору люблю. Читаю і потім друзям або сестрам переповідаю. І все пов’язане з війною переглядаю, для мене це важливо.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА, фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке: Після перемоги одружиться: "Вісник Ч" розповів про переможців конкурсу з передплати
