Микола Шкурко – ніжинський меценат, благодійник, підприємець-експортер та книговидавець – переконаний, що Київ треба позбавити статусу столиці України.
На думку просвітянина, Київ ніколи не був українським за духом, а нині став мегаполісом, в якому розчинились острівці українства разом з урядовими установами, що унеможливило будь-який порядок і контроль з україноцентричних позицій. На думку Миколи Шкурка, наразі у справі перенесення столиці треба говорити не лише про ідеологічний підтекст, але й про практичний, адже у зв’язку з війною міграційні потоки населення змістились, а Київ розташований занадто близько до кордону з агресором, тому є вразливим.
«Цього року непомітно минула видатна дата в історії Києва і всієї України. 90 років тому… відбулося перенесення столиці УРСР з Харкова до Києва. Цій події передувала ліквідація УАПЦ протягом 1929 – 1930 років, зачистка інтелігенції протягом 1930 – 1934 років (справи СВУ, УНЦ та інші), Голодомор 1932 – 1933 років. Київ помітно набрав офіційних рис російськомовного міста. Про це згадував Микола Руденко, коли він відвідував Київ до того як він став столичним і після. Тотальне зросійщення Києва відбулося у післявоєнний період», - апелює до сторінок новітньої історії Микола Шкурко.
Втім, на його тверде переконання, Київ ніколи і не був українським за духом.
«Трохи історичних фактів. Київ це факторія на Шовковому торговому шляху за часів Хозарського каганату, потім його відвоювали західні колонізатори: спочатку нормани (руси) і данці, потім скандинави (варяги). Київська Русь це колоніальна імперія, яка упала через постійні міжусобні війни за володіння Києвом, тобто за контроль над торговими потоками, які пролягали також "із варягів у греки". Яким було населення Києва – не важко здогадатися: від хозарів і варягів до греків та інших торгових людей та їхньої прислуги з місцевих слов'янських племен. Сюди додалися християнські священники (попервах - греки), які освячували подвиги князів-каганів», - продовжує ніжинський меценат.
Не випадково, на думку Миколи Шкурка, столицею першої української національної держави під булавою Гетьмана Хмельницького і далі став Чигирин, а київські митрополити Діонісій Балабан і Йосиф Тукальський-Нелюбович перебралися з Києва, де засіла московська залога, до Чигирина.
За словами пана Шкурка, не склалося з Києвом як столицею і під час визвольних змагань 1917-1921 років, адже за національним складом він був переважно неукраїнським. На початку XX століття, за приблизними даними: українці становили 25–30% населення міста (на околицях), росіяни — близько 50%, євреї — 15–20%, поляки — 5–7%, німці та інші — до 5%.
«Це був традиційний центр російського монархізму, що й описав киянин Булгаков у «Білій гвардії», - наголошує директор благодійного фонду "Ніжен" Микола Шкурко. – За роки незалежності Київ перетворився на мегаполіс, у якому розчинилися острівці українства разом з урядовими установами, що унеможливило будь-який порядок і контроль з україноцентричних позицій. Дух наживи і космополітизму в усіх зовнішніх і невидимих проявах заволодів міським середовищем попри гасла «Любіть Україну!». То з якого дива Київ міг раптом перетворитися на столицю незалежної України, щоб та стала успішною?».
На думку Миколи Шкурка, наразі у справі перенесення столиці треба говорити не лише про ідеологічний підтекст, але й про практичний, адже у зв’язку з війною міграційні потоки населення змістились, а Київ розташований занадто близько до кордону з агресором, тому є вразливим.
Автор: Віталій НАЗАРЕНКО
"Час Чернігівський" писав про таке:
