Військові, які стояли на обороні Чернігова, охрестили його «шаленим». І з цим не можна не погодитись, адже у період активних бойових дій на території області начальник служби ліній електропередачі 35 кВ і вище (АТ «Чернігівобленерго») Ігор був готовий виїхати на ремонт мереж у будь-яку (навіть найнебезпечнішу!) точку.
В електроенергетиці Ігор Зіновійович уже 35 років.
"Починав свою роботу із механізованої колони, яка займалася будівництвом електроліній. От тепер ті лінії, які колись будував, і обслуговую, – посміхається він. – Якщо чесно, як колишній диспетчер (а свого часу я працював і в цій службі), я ніколи не думав, що Чернігів можна повністю погасити. Знаю точно, що лише одна Чернігівська ТЕЦ може забезпечити електроенергією і місто, і навколишні села, однак на якийсь час москалям це таки вдалося…"
Попри бойові дії, на роботу Ігор вийшов 24 лютого й активно працював увесь час, поки російські окупанти перебували на території Чернігівщини.
"До 28 лютого ми лише обходили лінії – шукали і фіксували пошкодження, а з 1 березня почали вже і ремонти, – згадує він. – Які б не були умови, принцип моєї роботи завжди незмінний – її треба або виконувати добре, або не виконувати взагалі. І бойові дії на це аж ніяк не вплинули. Сказати, що на роботі було страшно, мабуть, і не скажу, бо думки були зайняті іншим, про це тоді не думали, хоч небезпечних ситуацій і вистачало – працювати під обстрілами доводилось чи не щодня. Якось разом із майстром Максимом ми обходили лінію в полі. То тут, то там бахкало, але ми до того вже звикли, тож не дуже звертали на це увагу, аж поки зовсім поруч не пролунав залп. Максим різко потягнув мене за руку, примусив впасти у траву і фактично накрив собою, хоч майже втричі менший. А за секунду десь за метр від нас рясно посипались осколки…
Та що там казати, усякого ми побачили, але страшніше було все ж таки вдома. Свою родину я довго не вивозив із міста. Коли була повітряна тривога, всі ми ховалися у підвалі будинку. Бувало, по три рази за ніч я бігав зі свого п’ятого поверху вниз із трирічною донечкою Настунею на руках. Та якось малеча навідріз відмовилася спускатись, і треба ж було, щоб саме тієї ночі у повітрі над нашим будинком завис ворожий літак. Оце було дійсно страшно! Я у житті мало чого боюся, та в той момент у голові пролетіла ціла купа думок: «Чого дитину не відніс униз? А що як літак скине бомбу і в підвалі всіх присипле? А може, треба було перевезти родину у справжнє бомбосховище? І чого я досі тримаю рідних у місті?» Слава Богу, тоді все обійшлося – літак полетів, а родину я нарешті відправив у більш безпечне місце, сам же продовжував працювати – треба було зробити все, щоб подати електроенергію хоча б частині чернігівців, хоча б об’єктам критичної інфраструктури.
Якщо вже обрав таку професію, то маєш нести повну відповідальність за цей вибір, бо саме від твоєї роботи дуже багато залежить, тим більше у період війни – стабільна робота лікарень, безперебійне електропостачання об’єктів критичної інфраструктури і врешті-решт добробут пересічних містян. І підвести усіх цих людей ти просто не маєш права!"
Час Чернігівський постійно публікує історії про справжніх героїв-чернігівців: Чернігівський електромонтер Володимир: "Ми і досі напоготові – війна не закінчилася", Працювали там, де найбільше обстрілювали: спогади чернігівського електромонтера про "гарячі" робочі дні, Новини громад Чернігівщини: проблеми зі зв‘язком, електроенергією, ліками, але промсектор підтримує місцевих жителів
Джерело: Energy Club
