«Хіба у вас можуть бути корови?» — не вірять на базарі. 25-річна Марина Грицик тільки посміхається

12 ТРАВНЯ 2024, 19:09

16950

25-річна Марина Грицик з Рябців

25-річна Марина Грицик з Рябців

Марина Грицик, з кольоровими афрокосами та нарощеними нігтями, продає на Хитрому ринку в Чернігові кілька сортів твердого сиру, напівтверді, м’які, витяжні сири. Йогурт, кисломолочний сир, домашнє вершкове масло — все власного виробництва, з молока власних корів. Її мама привозить на базар ковбаси, м’ясні запечені та прикопчені делікатеси. Все це Маринина мати 52-річна Олена Грицик виробляє власноруч з вирощених свиней в селі Рябці Чернігівського району. На базарі вони кожної суботи і неділі, з 10-ї ранку.

Марина за освітою юрист. Олена Орестовна медик, була хазяйкою кафе «Діоніс» в Чернігові, що навпроти стадіону Гагаріна.

Вони корінні чернігівки. Але сім років тому продали трикімнатну квартиру і переїхали в Рябці. Щоб було де тримати коней.

Курсова в ангарі

На загородженому подвір’ї колишньої ферми зустрічає коричнева собака. Біжить до мене…лащитися. Це Юкі.

Худорлявий 23-річний Влад порається всередині ангара. Мене розглядають Карамелька і Льоня, телята, в загородці. Марина між справами по господарству пише курсову роботу — навчається в  Ніжинському аграрному університеті на зоотехніка. Виходить з житлової кімнати, котру вони з чоловіком обладнали в цьому ж ангарі.

— Юкі нам віддали сусіди. Сказали, їм вона не потрібна, бо не охороняє. Ця псинка як подружка мені. Гавкає тільки на чужих чоловіків, на машини. Охороняє конкретно свою ділянку, — куйовдить дівчина «подружку» по рудуватій спині та голові.

Маринине хобі рятувати покинутих тварин і привело родину з міста в Рябці.

«Мої коні не працюють»

— Я все життя займалася з конями, мені це подобалося, — опирається об валик сіна Марина. — Допомагала в кінному клубі «Казка». Кобила привела лоша, я почала ним займатися. Пері. Згодом мама те лоша викупила. Я дуже довго її вмовляла. Конячці було вже два роки.

Тваринам не потрібно заробляти гроші, каже Марина.

— Це придумали люди. Коня можна експлуатувати, але в міру розумного.

В Рябцях Грициків вважають диваками. Адже кінь має працювати.

— Часто до вас звертаються, щоб дали город виорати?

— Питали, як тільки ми сюди переїхали. Але я зразу сказала, що у нас робочих коней нема. Ми їздили виступати на наших конях в сусідні села. Діток катали. Можемо раз на місяць проїхати на них верхи.

Орати краще трактором

— У вас же город. Мабуть, все одно коней залучаєте до роботи, — не вірю.

— Ні. Оремо трактором. Був віз, була упряжна конячка, яку ми викупили з бійні. Але це складно: йдеш за конем на пасовище, ведеш запрягати. Якщо є трактор, — завів і поїхав. Деталь зламалася — нову купив. А на тварину нову деталь не купиш. Трактор купили восени минулого року. До того наймали. Коника могли запрягти, щоб перевезти рулон сіна. Після окупації хороша знайома віддала нам мотоблок. Ми перевезли його сюди зі Львова.

Влад з Обухова Київської області. Він каскадер, Марина тренує людей і коней. Має третій розряд з кінного спорту і конкуру.

— Ще коли у нас з’явився Пері, почати з мамою думати над тим, щоб переїхати до приватного будинку. Бо окрім коня в нас було сім котів, дві собаки. Це все тварини, яких ми спасли, жили з нами в чернігівській трикімнатній квартирі. П’ятий поверх. Ще і в Київ я поїхала. Коня забрала, але котів-собак на маму залишила. А у неї кафе, з 12-ї до другої години ночі. Було дуже складно і собак вигулювати і закупки робити, ще й щось по дому.

Дуже добре що зараз ми живемо на краю села. Адже є люди, яким навіть курка заважає.

Зараз у Марини шість коней: Гранд, Персик, Фантик, Фауст, Тор і Бель. Бель наймолодша, три роки. Фантику 24.

— Пері після війни довелося продати, щоб закупити корми на інших тварин, — міняється голос Марини. — Дуже важко про це говорити. Ми продали всіх здорових коней, які могли послужити людям. Зараз Пері за кордоном.

"Час Чернігівський" знімав відео про цю ферму: Коні ламали огорожі і втікали від вибухів: історія зооферми поблизу Чернігова, де утримують покинутих тварин

Корови під напругою

— Нам почали телефонувати про порятунок: «Кінь на м’ясо. Не хочете забрати?». Люди були згодні допомогти грошима з викупом і передати нам на утримання, щоб доживав свій вік. Так ми набрали багато. Один час було 22 коней. Свої і на утриманні.

На момент великої війни у нас було два поні і вісім коней.

— Поні хто забувся?

— Ми викупили у м’ясників. Діти награлися. Це не в нашій області. Вони в нас жили, гуляли. До того, як почали займатися коровами, ми планували розвивати кінний театр. Можливо, якісь виступи, зйомки. Але життя внесло корективи. Тварини в нас всі чисті, доглянуті. Але дощ наробив грязюки, — проходимо повз коней у загородці.

— Коні ваші?

— Ці ні.  Нам віддали на догляд. Люди виїхали за кордон.

Троє, які у Марини та Влада на догляді, гуляють у загонах. Свої двоє — десь на випасі.

В окремому загоні посмикують травичку молоді телички. Їх вісім. Коричнева джерсейка, повністю чорна — напівкровна абердинка, дві менші — напівкровні айширки. Руда і дві білі і чорна — голштинки.

Корови дорослі, дійні — в загоні далі. Золушка, Білка. Шоколадка і Злата.

— Обережно, огорожа під напругою, — попереджає Марина. Відсмикую руку, що вже тяглася погладити теличку. — Всього 12 вольт. Не вб’є, але неприємно, — вигинаючись, пролазить під самим низом огорожі дівчина. — Люди лізуть в загони за кропивою. Кругом і так багато, навіщо лякати тварин? Побіжить, наступить на людину, а ми потім будемо винні. Казатимуть, що корова напала. Можуть нагодувати чимось не тим. Скільки разів було, що намагалися коню хліба дати. А в них від хліба коліки. Яблук багато не можна. У нас на догляді є коні-пенсіонери (23-24 роки), які на дієті. А люди не розуміють, ведуть дитину, без спросу,  — коника показати. Зателефонуйте, — я прийду і покажу.

— Хто корів доїть?

— Влад. У нас доїльний апарат. Я займаюся переробкою молока. Але ми взаємозамінні.

Є свій дорослий бичок голштинської породи.

— І я вчуся штучному заплідненню, — вибирається з загону Марина. — При штучному ми можемо вибрати будь-якого бика з будь-якими показниками. Молочного чи м’ясного. В залежності від того, яке потомство хочемо отримати. Бичка щороку потрібно міняти, щоб не було близькородинного схрещування. Не можна, щоб батько покривав дочок.

— Бичка в оренду здаєте?

— До нас можуть привести корову. 600 гривень за покриття. Нашому бичкові ще нема двох років.

Доїння з нарощеними нігтями

Підйом у Грициків о пів на шосту. Треба доїти корів.

— Як же мама так перестроїлася: з хазяйки кафе?

— Прекрасно. У наших людей чомусь таке упередження, що з нарощеними нігтями не можна подоїти корову. У нас з мамою нарощені. І якщо світла нема, доїмо вручну. Абсолютно нормально можна і сири готувати, і все інше. Для цього є рукавички. І коли ми торгуємо на ринку, а люди питають, звідки це молоко, я кажу: «Від своїх корів». «Як це у вас можуть бути корови?». Я вже просто мовчу і посміхаюся, бо не бачу сенсу комусь щось доводити.

— Город обробляти наймаєте людей?

— У нас город невеликий. В основному сіяли люцерну, цей рік хочемо посадити гарбузи для тварин. Ми працюємо не на городі, а біля корів і коней. З городами в нас не дуже і виходить. Пробували саджати картоплю, помідорів 150 кущів. А вони всі почорніли. Кажу мамі: «Давай вже чимось одним займатися». Тепер картоплі саджаємо зовсім трохи. На молоду. Іншу купуємо. Або в нашої бабусі беремо, вона на дачі в Мажугівці садить.

— Ви заміж вийшли, а мама?

— А я ще незаміжня офіційно, — уточнює Марина. — Мама так само.

Добрий бичок Асланчик

В ангарі, в частині, де тварини, по ліву і по праву руку — відсіки, де утримуються свинки, ночують коні та корови. Багато пустих.

— Зараз тут живе бичок. Є кілька вільних «кімнат» для корів під отел і свині. Бо після військових дій ангар в кількох місцях підтоплює. Фундамент тріснув і після дощів вода заливає сюди, — киває Марина на невеликі калюжки. — Тому коні зараз ночують на леваді, зробили їм там загородки під навісом. Взимку одягаємо теплі попони.

З одного з вольєрчиків висунув голову бичок Асланчик. Рогів нема. Замість них два гладенькі пеньочки.

— Підпилюєте, щоб не буцався?

— Ні. Така спеціально виведена порода. Роги більші не ростуть, — погладжує бицю по морді Марина. — Хороший хлопчик!

Він не агресивний, можу я вивести, або Влад. Якщо захоче побігати — може кудись потягти.

— Селом не бігав?

— Ні.

Кінь з переляку добіг до Мохнатина

В окремій загородці — кури. Виводили з домашніх яєць, в інкубаторі. Плюс купували інкубаційні яйця. Їх доставляли «Новою поштою».

Адлер сріблястий, голошийка, домінанти, які несуть зелені яйця (з Хмільниці),

— Курник наш рознесло танком під час війни, — згадує Марина. — Вони тут розвалили все. Проїхали танком через отой паркан, він був із шиферу, — киває на вже бетонну огорожу.  — Ми нікуди не виїжджали. А куди тварин? Забрали корів до мами у двір. А тут під ангарами стояли танки. Наш танк підбили за переїздом. І коли тут їздили росіяни, вони постійно стріляли в цей танк. Снаряди і там падали, і летіли в леваду до тварин. Було дуже страшно. Але ми приходили сюди три-чотири рази на день. Коли росіянам набридло бити в той танк, підірвали. Загорілася суха трава. Коні дуже злякалися, повиламували загородки і втекли. Частина потім повернулася, один був контужений. Його прикрив м’ясник в Мохнатині, але ми викупили.

Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА, фото авторки

"Час Чернігівський" писав про таке: 

Схожі новини

Суди за неявку по бойовій повістці: зібрали деякі приклади по Чернігівщині

26 ТРАВНЯ 2024, 16:56

Військові повідомили деякі подробиці щодо вибуху в Чернігові 25 травня

26 ТРАВНЯ 2024, 14:29

Герою назавжди 22, єдина дитина в родині: рідні просять за петицію щодо присвоєння звання Героя України

26 ТРАВНЯ 2024, 13:54

«Коли почало бахкати — тривоги не було, але я увімкнула сирену". Стріляли з РСЗВ

26 ТРАВНЯ 2024, 12:21

Подружжя вчителів із Чернігівщини власноруч збирає дрони

26 ТРАВНЯ 2024, 11:22

Ворог обстрілював найпівнічніші громади Чернігівщини: ситуація на ранок 26 травня

26 ТРАВНЯ 2024, 08:19

Трьох загиблих бійців ЗСУ поховали на Чернігівщині

26 ТРАВНЯ 2024, 00:31

ТОП-переглядів