Гуси та норки Олександри з Нових Яриловичів

15 ЛИПНЯ 2024, 20:10

1683

Олександра Щербина з призом від "Вісник Ч"

Олександра Щербина з призом від "Вісник Ч"

Нові Яриловичі — крайнє село до кордону, якщо їхати трасою М 01 до Білорусі. Але ніхто туди зараз не їде.

Лисички

72-річну Олександру ЩЕРБИНУ в сезон лисичок боялась удома не застати. Дарма, що «Вісник» везе їй приз. «Рано не їдьте! — попередила. — Бо в мене зранку лисички».

— Але сьогодні встала, а в голові крутиться, тиск піднявся, то й не пішла, — засмучена Олександра Аркадіївна. — Та й лисички вже сухі, червонуваті, бо спека. Учора за чотири години всього відро набрала. Приймають сьогодні по 100, а починали з 60 гривень за кіло.

— О третій можу встати. За лисичками ходжу недалеко, в один і той самий ліс. Уже кілька років підряд. Кожну точку там знаю. Прийду десь о 5.00 чи 6.00, походжу до 10.00 чи 11.00 , і назад. Коли шість, коли сім кіло приношу. Десь по три на кожну руку. І вже дочка або внук підвозять.

Нові Яриловичі — село в лісі. І в селі ліс. У дворі під багаторічними соснами — сарайчики. Є дерев’яні, є цегляні. Між ними пасуться кури. Сусідка Світлана збирає шишки на розпал.  У будинку пічне опалення. А дрова не безплатні.

Коти

Піднімаємося на другий поверх 16-квартирного двоповерхового будинку. Таких двоповерхових будинків в Яриловичах п’ять. Олександра отримала квартиру від радгоспу, де трудилася в звірогосподарстві.

Олександра Аркадіївна живе з 16-річною внучкою Дариною. Виховують двох годованих чотирирічних котів-британців: Сівку і Мішель. Братика і сестричку.

— Вони, ці коти, дуже грамотні, — гладить випещений бік мармурового окрасу Аркадіївна. Сівка задоволено витягується на підлозі. — Вони ні з ким не б’ються, і їх ніхто не ображає. Котів діти привезли бабі з Чернігова, щоб не сумувала. Зараз за ними там доглядати нікому. Обидва виложениє (стерильні). Кішка пару раз народжувала, її во­зили парувати. А тут я ж її кошенят колихати не буду.

Як почнуть квартирою гасати! Банда! Мух ловлять, штори псують!.

Бабуся з онучкою живуть дружно. І в дечому схожі. Олександра Аркадіївна співає псалми в церкві. Має хороший слух і голос. Музиці не вчилася.

Біля стінки за столом—  гітара в чохлі.

— Ваша? — дивуюся.

— Даринчина, — сміється Аркадіївна.

— На гітарі навчилася грати сама,  тут вже й Даринка. — Питала поради у знаючих. У батька була гітара, у старшої сестри була. Двоюрідний брат на електрогітарі грає.

Дарина закінчувала чернігівську школу №2 онлайн. У середніх класах вчилася в ліцеї №11. І далі вчитися хоче в чернігівському вузі.

— У мене дві дочки, Світлана й Оксана, — сідає під величезним, на всю стіну, килимом Олександра. — А нас у мами було п’ятеро.

Гуси

Я, як менша дитина в родині, до восьмого класу гусей пасла. Щоб вони виздохли були, так  мені за дитинство набридли! До 60 гусей тримали.

Гусака і гуску купили, коли мені було три роки. І я їх погнала вулицею. Потім вони гусенят навели, і пішло-поїхало. У нас там, на тому боці річки Немильні, багато гусей тримали.

Я і на велосипеді їздити досі не вмію, бо навчитися ніколи було. 10-12 моїх однолітків-пастухів посядемо, у карти граємо. Я потім карти не злюбила, ніколи не граю.

— Навіщо їх було пасти, нехай би самі…

— А щоб у городи не заходили. Пасу малою, дощ пішов або змерзла — я в курені заснула. Чую, кричать: «Шурка, твоїх гусей б’ють!» А вони через річку, і пішли на радгоспні поля в шкоду. Агрономша їх на ферму погнала і закрила. Я додому, плачу. Сестра Ліда там дояркою працювала, пішла і забрала.

Кончали ті гуси нас. А на базарі в Гомелі нічого не стоїли, чотири рублі за тушку. І ще брати не хотіли.

Чоловік

Чоловік Станіслав Дмитрович баяністом був. На чотири роки старший. А сам з Добрянки. Закінчив Ріпкинську музичну школу,  курси баяністів. У нашій школі співи викладав. І в клубі грав у художній самодіяльності. А я з дитинства співати любила. Познайомилися, коли я ще в дев’ятому класі вчилася. Виступати по наших селах їздили. І у Білорусь.  П’ять років з ним зустрічалися. Ми довго дружили. Міг образитися і місяців два до мене не приходити. Такий характер. Чекав, доки я школу закінчу, потім технікум.

Свєту народила у 1975-му, а через три роки — Оксану.

Складне життя з ним прожила. Був мікроінсульт, у лікарню не пішов. Прийшла з лисичок, а він тут сидить і нормально говорити не може. Покликала дочку: «Свєточко, іди, щось із батьком». Поміряли тиск, аж зашкалює. Фельдшеру зателефонували.

Після інсульту я вже його так жаліла. А в нього голова сильно боліла і вже останні 2,5 місяця нічого не тямив, галюцинації були. Уже не жив, бідний, а страждав. Я молитву читала: «Боже, чи дай жизні, чи смерті дай!»

Норки

На звіроферму пішла в 1975 році. Отам на горі вона знаходилася. Працювала в звірогосподарстві і звіроводом, і бригадиром, і зоотехніком доводилося. Вирощували норок, різних кольорів. Чорні, сріблясно-блакитні, темно-коричневі. І ще кольору паломіно (кава з молоком). Увесь листопад триває забій.

— Норок забивають, як кроликів, палками?

— Уколами. Кожну треба спіймати і вколоти. А вони ж смердючі, кусючі! Як гризоне, то серце стає. Мене попокусали. У рукавицях товстих ловили, а вони все одно прокушували. Тушки бригадир рахує, веземо в ящиках на зйомочний процес. Шість бригад було.  Тоді обжировка — на машинах і вручну. На правці я бригадиром була. Це де шкурки вимірюють. Барабанили і відправляли на сортировку. Бувало, і до п’ятої ранку працювали. А тоді додому прийдеш і треба хазяйство порати. Дві-три корови тримали, троє поросят, кури, качки, бройлери — усе було. Діти ж навчалися. Вози­ла продавати в Чернігів, у Гомель. М’ясо здавали на ковбасу в Ріпки.

Цю квартиру отримала від звірогосподарства. Трикімнатна. Кімнатки невеликі.

— У вас і норкова шуба є? А, мо’, й не одна, — припускаю.

— Ні. Шапки були.

Нам у кінці року давали готові шкурки. З Харкова привозили. По три, чи всяк було. Переважно великі, із самців. З одного самця одна шапка виходить. А самочок треба дві.

Ми з дочками ходили в норкових, а чоловік сказав, що таку не носитиме.

Зайві шкурки продавали. Приїжджали до нас покупці, купували по 50 доларів шкурку. І з Білорусі замовники були.

— Щось заробили на шкурках?

— Аякже! Килим оцей мені привезли з Донбасу. Ще в дочки один, червоний. І палас на підлозі був, теж за норок. Шкурки продала, стінку оцю купила в Добрянці на меблевій фабриці. І шафи в дочок.

У Теруху (білорусь) за покупками їздили. Туди — десятка. Там на десятку накуплялись, і назад.

Блендер для ягід та горіхів

— Я везуча, — говорить про себе Олександра Щербина. — Життя складне, але дякую Богові за те, як я його прожила. Важко — поплачу, пісню заспіваю. Мої пісні тут все життя чують, скільки живу.

У подарунок від «Вісника» Олександра Щербина отримала блендер.

— Буду ягоди перетирати. Ще ж треба навчитися! — вертить у руках кухонну машину Олександра.

—Та що там учитися, — рада за бабусю внучка Дарина.

* * * 

А другий приз, 500 гривень, отримує Анатолій Васюк із села Ярославка на Бобровиччині. Прохання до нашого переможця передзвонити до редакції і повідомити, як вам надіслати виграш.

А наша літня акція «Посмикай удачу за хвіст» добігає кінця. Ми вже роздали п’ять перших, п’ять других призів. Але попереду найголовніше — СУПЕРПРИЗ!

Тож не зволікайте, наші друзі-передплатники, і мерщій шліть на розіграш листи з абонементами передплати нашої газети на друге півріччя 2024 року! На звичайну адресу редакції : місто Чернігів, вулиця Преображенська 12, «Вісник Ч». Або на електронну: [email protected].

У листі має бути номер телефону, за яким з вами можна буде зв’язатися і повідомити про виграш. Трішки розкажіть про себе. І вірте в удачу!

Передплачуйте і перемагайте!

Джерело: "Вісни Ч", авторка Олена ГОБАНОВА, фото авторки

"Час Чернігівський" писав про таке: «На газу сидимо, а газу немає»: переможниця конкурсу від "Вісника"

* * *

Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":

Схожі новини

Водій маршрутки про пасажирів: дурять, не платять за проїзд, смітять, підганяють

09 ГРУДНЯ 2024, 18:35

На Чернігівщині дрова в піч доправляють на спеціальних санях

09 ГРУДНЯ 2024, 17:18

У Чернігові небайдужа жінка допомогла затримати п'яного водія

09 ГРУДНЯ 2024, 16:57

"Це смертельно небезпечні хвороби": щеплюватися від правця і дифтерії треба кожні 10 років

09 ГРУДНЯ 2024, 16:12

Шахраї не пощадили пенсіонера: мешканець Чернігівщини втратив 35 тисяч гривень

09 ГРУДНЯ 2024, 16:06

«Березинські балабони» - смачна культурна спадщина Чернігівщини

09 ГРУДНЯ 2024, 15:08

На п’ять автобусів — один водій. І той пенсіонер

09 ГРУДНЯ 2024, 14:09

ТОП-переглядів