35-річний Іван БОЙКО — фермер з Нового Бикова, Новобасанська громада. Обробляє 50 гектарів землі. Все робить сам: оре, закриває вологу, сіє, підживлює добривом, збирає і продає врожай. А ще він — єдиний холостяк у родині. Батьки просять невістку.
— Син десь на городі, — виходить з хати Олена Антонівна, мати Івана. — П’ятеро у мене їх, — має на увазі дітей. — Два сина і три доньки. Старший Семен живе в Черкаській області. Агроном. Галя була фінансисткою. Померла від онкології. І Таня фінансистка. Люда — економістка. Ваня закінчив національний аграрний університет.
— Спочатку був бобровицький коледж, — виправляє маму, заходячи в хату Іван. Високий, стильна зачіска, охайна модна борода.
— Люда живе в Криму, в Сімферополі, — продовжує про дітей Олена Антонівна. — Там у мене рідня, мати покійна. Поїхали ще до війни разом доглядати маму, Люді сподобалося, так і лишилася. Заміж вийшла. Спілкуємося по інтернету. Таня, коли почалася повномасштабна війна, виїхала до Польщі. Зараз в Німеччині. Чоловік у неї — інструктор по водінню дальнобойних машин. Фірма вивезла. У Сені двоє діток дорослих: Сергію 23, айтішник, — не з першого разу вимовляє жінка. — Альоні — 22. Єдиний Ваня не пристроєний, — сміється.
— Бажання займатися аграрною справою було ще зі школи, — розповідає Іван. — В селі ж виріс. Можливо, батьки до роботи привчили. Можливо, це спадкове. Прадід був куркуль, — заглиблюється в сімейну історію. — У них теж була своя земля, яку він обробляв. Її відібрали, прадіда і мого діда посадили до в’язниці. Відправили в хабаровський край, в росію.
Раніше наша родина займалася теплицями, розсадою. Возили на базар, на продаж. Солодка кукурудза, огірки, капуста. З 2017 року почав сіяти зернові. Пшениця, кукурудза, сонях тоді добре йшли.
— Скільки землі обробляєте?
— Зараз 50 гектарів з городами. Більша частина — орендована. Два роки тому починав з 12 гектарів. У минулому році обробляв вже 20 гектарів, цьогоріч взяв ще 28. Забрав батьківські 6,5 гектара з оренди. Оформив собі два гектари.
Зараз вирощую дві культури: сонях і сою. Під сонях — 19 гектарів, під сою 30. Два роки, 2021-2022, була ще й кукурудза. Але після війни здорожчала сушка, а ціни на зерно впали. Якщо нема своєї сушки, важкувато.
Зараз ціна почала рости. Сонях за готівку беруть по 12500 за тонну, якщо безготівковий розрахунок, на пару тисяч дорожче. Соя вже по 13 тисяч з копійками готівкою.
— О котрій прокидаєтеся?
— По-різному, — задумався холостяк. — Вчора, 31 травня, прокинувся о п’ятій ранку. Треба було накрити сонях гербіцидом. За день 19 гектарів пройшов. Найбільше роботи під час посівної. Влітку простіше: обробив і чекай, коли прийде час збирати. Восени треба трохи часу, — каже Іван.
— Помічників берете?
— Все сам. Ще у батьків три корови. Треба сіно заготовити. Це ж не з сапою по полю бігати. Техніка є, — виходить у двір, де стоїть старенький, але свіжепофарбований синій трактор. — Роки чотири тому купив. Інша техніка на сусідньому дворищі, — веде далі в хоздвір. — Сівалочку придбав у минулому році. Сію пшеницю, сою. Є водовоз, — підходить до зеленого трактора. — Гребалка, дискова борона, обприскувач… Двір покійних діда і бабусі. Старенька хата. Але у мене в планах побудувати на цьому місці свою.
— Чому не одружилися? Нема дівчат?
— Не знаю, — розводить руками Іван. — Якось не склалося. Одні ще не виросли, інші, мабуть, повиїжджали. Перед вторгненням і мені можна було відпочити з’їздити. Зараз не на часі. Єдина розвага в селі — в центрі каву попити. Або в барі посидіти.
У Івана позашляховик. Їдемо на поле, він продовжує розповідь:
— Встаю раненько, каву не завжди є час попити. Снідаю, коли є можливість, — перелічує плюси. — Їм все, продуктами не перебираю.
— Яку невістку хочете? — питаю батьків, які посідали на лавку біля хати.
— Я з любою вживуся, — каже мама. — Головне, щоб була. Зустрічався з дівчиною, поїхала вчитися після школи і все. Як питаю сина, коли буде женитися, то злиться. На день народження, був 30 травня, побажала, щоб невістку привів. І сусіди питали. Відповідає, коли закінчиться війна. Вже час і війні закінчитися, і сину одружитися. А ми з любою вживемося, — повторює жінка.
— Дівчат багато в селі?
— А хто їх знає, це ж у Вані питати треба.
— Та зараз же не живуть з батьками, — відрізав батько.
— А хіба це проблема? Хай будуються, — продовжує своє мати.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Юлія СЕМЕНЕЦЬ. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
