Історія про чернігівське коріння Головнокомандувача Валерія Залужного досить відома, але мало хто знає, що і по роботі в його оточенні були чернігівці. Зокрема, однією з найпомітніших стала Людмила Долгоновська, яка з 2021 по березень 2023-го пропрацювала радником генерала.
Зокрема, саме вона з колегами розробляла комунікаційну стратегію Генштабу, айдентику та брендбук, координувала візити численних закордонних журналістів і багато іншого. На сторінці кандидата філософських наук Людмили Долгоновської значиться, що вона родом з Борзни. За фахом - історикиня. Основну вищу освіту здобувала у Ніжинському державному педагогічному університеті.
В інтервʼю виданню «Новинарня» піарниця зізналася, що нині пише книгу про “залізного генерала” Валерія Залужного: про те, як він ухвалює рішення, як ставиться до військових, що сказав їй 24 лютого та взагалі про те, який він. Що цікаво, Залужний знає про книгу Додгоновської. Хоч і від початку бурчав: “Нема тобі чим зайнятися. Краще поспи”. Але потім махнув рукою: “Добре, пиши”. І жодного разу не просив узгодити рукопис і не питав ані про структуру книжки, ані про що вона.
До 1 березня 2023-го Людмила Долгоновська була радницею зі стратегічних комунікацій Головнокомандувача Збройних сил України Залужного. Тож у день повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2022 року, поїхала з дому саме в Генштаб ЗСУ.
Людмила Долгоновська
Перші тижні вторгнення найперше запамʼяталися майже цілодобовою роботою.
Однак роботі у Генштабі передували кілька років кропіткої праці. У 2020-му в Збройних силах України створили Центр стратегічних комунікацій. Олексій Носков – помічник тодішнього Головнокомандувача ЗСУ Руслана Хомчака (який теж мав звʼязок з Чернігівщиною - його дружиною стала тодішня очільниця Чернігівської ОДА Анна Коваленко - ред.), з яким Долгоновська познайомилась під час роботи в ОДА/ВЦА на Луганщині, запропонував попрацювати разом. Так Людмила стала головним спеціалістом відділу координації і синхронізації зовнішніх і внутрішніх комунікацій в Управлінні стратегічних комунікацій ЗСУ. За рік зайняла вакантну посаду радника Головкома зі стратегічних комунікацій.
Але призначення затягнулося.
«Фактично я стала радницею за п’ять днів до призначення нового Головнокомандувача ЗСУ – Валерія Залужного. Ми з ним познайомилися по телефону ще під час моєї роботи на Луганщині. А тепер почали працювати вживу», - розповідає піарниця.
Запустили офіційні сторінки Головкома в соцмережах, почали готувати перші публічні виступи. Людмила визнає: робота ще до настання 24 лютого була важка, часом виснажлива. Перші дні “великої війни” стали апогеєм.
«Валерій Федорович насправді добрий, відкритий, приязний, із класним почуттям гумору. Людина, яка підтримує, довіряє, дає багато можливостей для роботи, багато свободи, і водночас це означає багато відповідальності. Але не дай Бог підвести. Одного разу він мене відчитав за публікацію. Хотілося провалитися навіть не під землю, а в ядро землі», – посміхається Долгоновська.
Перші три доби він узагалі не спав. Потім почалися чергування: один воєначальник підміняв іншого - Сергій Шаптала – начальник Генштабу ЗСУ і Євген Мойсюк – заступник Головкома, поки хтось на пару годин “виключався”.
Як працювали?
Деякі новини для повідомлень Долгоновській скидав сам Головком: українці збили вертоліт, відпрацював “Байрактар”. Водночас генерал жодного разу не кепкував із росіян, згадує радниця.
Іншою його рисою, яка вражала оточуючих - є його бажання підтримати військових. Наприклад, генерал Залужний ніколи не відмовляв підписати комусь прапор, книгу чи листівки для аукціону.
«Він мені завжди казав: “Людо, якщо ці гроші комусь урятують життя, я готовий це робити цілодобово”. Ми вже всі знали, як прапор згорнути, щоб його швидко можна було підписати», – каже Долгоновська.
За її словами, Залужний – беззаперечний авторитет для іноземних колег. До нього ставляться із захватом. А в його особі – і до всіх Збройних сил України.
Людмила Долгоновська – історикиня за фахом. Хотіла стати вчителькою. Закінчила Ніжинський державний університет ім. Гоголя.
– У Ніжині проходила Чорна рада (козацькі збори 1663 року для виборів гетьмана Війська Запорозького під протекторатом Московського царства), про яку потім писав Пантелеймон Куліш. Він жив на Борзнянщині, звідки я родом. Він переклав Біблію, це формувало українську культуру, історію, – захоплено говорить Людмила про рідну Чернігівщину. – Коли я була мала, сама хотіла жити в історичний час і впливати на прийняття рішень. Мені друзі кажуть: “Ось хто винен! Ти могла про щось нормальне мріяти?”
Перший запис у трудовій Долгоновської – вчителька історії. Після магістратури викладачі дали їй направлення в аспірантуру. Людмила вступила на філософський факультет Київського національного університету ім. Т. Шевченка.
Кандидатську вона писала про нацменшини. Її батько – єврей, і аспірантці було цікаво дослідити, чому вона, напів єврейка, почувається українкою, а поляк В’ячеслав Липинський – став ідеологом Української державності.
Після захисту дисертації Людмила кілька років працювала в Малій академії наук України з нинішнім міністром освіти та науки Оксеном Лісовим.
У 2016-му Долгоновська робила інтерв’ю з тодішнім головою Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Юрієм Гарбузом, і той запропонував перейти до нього прес-секретаркою. Чернігівка домовилась попрацювати під час відпустки, а вже потім ухвалювати рішення. Тож спочатку Людмила їздила до родини в Київ щовихідних. Однак згодом звільнилася з МАН і таки поїхала працювати речницею Луганської ОДА.
Спочатку вважала Схід проросійським, але потім познайомилася зі своїми колегами, які виїхали з Луганська. Це розлучені сім’ї, втрачені оселі, це біль. І тоді вона зрозуміла, що потрібно захищати кожного українця, де б він не був у світі.
Згодом родина Долгоновської теж переїхала в Сєвєродонецьк. Чоловік мобілізувався як військовий медик, а син пішов до школи раннього розвитку.
Вона дуже полюбила ті краї. Називає Луганщину однією з батьківщин, на рівні з Чернігівщиною та Прикарпаттям, звідки родом мама.
На початку 2019-го призначили нового голову Луганської ОДА/ВЦА. Долгоновська звільнилась, стала помічницею депутатки Ганни Гопко, яка тоді очолювала Комітет Верховної Ради у закордонних справах. Перечитувала підручники з політології, протоколу, вдосконалювала англійську, допомагала готувати законопроєкти й постанови.
Коли Долгоновська працювала в ГШ, деякі військові її не сприймали – жінка, цивільна, ще й білявка.
«Але мені більше доводилося стикатися не зі знеціненням, а з турботою. Військові завжди намагались погодувати, чаєм-кавою напоїти. Тролили безбожно, коли я в їдальні користувалася виделкою і ножем, адже можна все поїсти ложкою...»
Людмилі пропонували виїхати з бункеру і взагалі з Києва. Вона не погодилась. Хотіла бути поруч із військовими, хоч і було страшно.
Попри те, що рік “великої війни” став для неї неймовірно важким, Долгоновська радіє, що в її житті був цей період, і вона змогла послужити армії та країні. Жартує: якби працювала в приватному секторі, мала б більше грошей і менше зморшок навколо очей.
17 січня 2023-го Залужний уперше зустрівся з генералом армії США Марком Міллі офлайн. Місце зустрічі не розголошувалося – вона пройшла в Польщі, фактично на кордоні з Україною.
Долгоновська з Головкомом не їздила – вирушила у відрядження на схід. Була впевнена, що про зустріч напише радник Міллі, а також її колеги з Генштабу ЗСУ. Але радник написав їй.
«Зв’язку нема, інтернет не ловить. Я кажу водієві, щоб зупинився. Він пояснює, що ставати небезпечно. Я злюся. Він злиться на мене, – зараз Людмила сміється, згадуючи. А тоді розуміла, що кожне слово – на вагу золота. – Кожна кома може мати наслідки. Як написати так, щоб не можна було назвати США стороною конфлікту? Адже якщо Міллі приїхав в Україну, це може означати для Кремля, що Америка йде на ескалацію. Я страшенно боялася, щоб через наше повідомлення не почалася Третя світова. Коли минає півгодини, година – і нічого. Фух, можна працювати далі. Третя світова не почалася».
1 березня вона звільнилася з посади. Це було не її рішення. Більше Людмила не розповідає.
Спочатку, каже, цілими днями лежала – намагалася відійти і від колосальних навантажень, і від несправедливості звільнення.
Нині вона – керівниця служби президента “American University Київ”, налагоджує операційні завдання закладу – проєкти академічні та комерційні.
"Час Чернігівський" писав про таке:
