Майже півсторіччя столицею Козацької держави, зокрема за гетьманства Івана Мазепи, був Батурин на Чернігово-Сіверщині. Тоді (у другій половині XVII — на початку XVIII століть) це було в буквальному розумінні місто-фортеця: обнесено оборонними ровами, валами, стінами з баштами, захищене артилерією — приблизно 100 гармат різного калібру. Володіючи значними коштами, Мазепа не надав Батурину риси столичного європейського міста. Певно, і не прагнув цього зробити, бо мав грандіозний за масштабами план, у реалізацію якого вкладав чималі гроші. Про це та багато інших важливих питань в інтерв’ю «ФАКТАМ» розповів Сергій ПАВЛЕНКО, чернігівець, один з провідних дослідників історії Гетьманщини й Батурина, колишній редактор «Гарту». На початку вересня вийшла його нова дуже цікава історична книга «Батуринський ключ».
«Старшина вийшла з козаків, і в неї ще не виникало запиту на кам’яниці та панські карети»
— Як сталося, що саме Батурин став гетьманською столицею? — ставлю питання Сергію Павленку.
— На його місці в давнину знаходилось городище. У 1625 році там було закладено прикордонну з Московією Батуринську фортецю. Важливо зазначити, що на це було отримано королівський дозвіл (українські землі тоді входили до складу Речі Посполитої). Довкола оборонних споруд поступово розрослося містечко. За кілька десятиліть фортеця стала доволі потужною.
Нагадаю, що впродовж цих кількох десятиліть сталися вкрай важливі доленосні події в історії нашої країни: Визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького (ще її називають Козацька революція. — Авт.) 1648-1653 років. Ну й у січні 1654 року на Переяславській раді було прийнято рішення, через яке почалося поступове поневолення Гетьманщини Московією (хоча причина цієї біди полягала не тільки в тих рішеннях).
Так от, уже після цих надважливих подій, у 1669 році на Глухівській раді старшина разом з гетьманом Дем’яном Ігнатовичем (Многогрішним) обрали нову гетьманську резиденцію — Батурин.
— Через що?
— Бо під час повстання, яке сталося роком раніше, найзначущі населені пункти — Ніжин, Чернігів, Переяслав — були (цитую літопис) «попустошени и попалени» росіянами.
— Хто проєктував владні будівлі Батурина? Залучали іноземців чи мали власних архітекторів?
— Про архітектуру Батурина домазепинських часів відомо мало. Але з упевненістю можна сказати, що вона була доволі проста, без пишності чи вишуканості. Адже в той час у Гетьманщині панував дух «козацької моди». За описами майна, навіть полковники мали досить прості дерев’яні будинки з кількома світлицями. Якщо в Московії царедворці змагалися між собою, хто збудує пишніший палац, то в Лівобережній Україні таким не переймалися.
От конкретика: перед Мазепою було два гетьмани — Дем’ян Ігнатович та Іван Самойлович. Як перший, так і другий володарі булави звели в Батурині дерев’яні будівлі Генеральної канцелярії, Генерального суду. І самі мали з цього матеріалу житло.
Що ще важливе стосовно будівництва. Починаючи з 1680-х років, представники старшини почали накопичувати суттєві гроші (назвемо їх капіталами). Як вони ними розпоряджалися? Передусім, будували церкви. Іван Мазепа став гетьманом у 1687 році. Я підрахував, що за його правління було зведено на територіях козацьких полків понад 350 храмів та споруд, пов’язаних з ними. Зокрема, розбудовувалися монастирі. Ось такі були пріоритети.
Вам цікаво, чому, маючи статки, старшина не надто тяжіла до розкоші?
— Не тільки мені цікаво, але, думаю, і нашим читачам. Тож у чому причина не тяжіння цих лідерів до шику і надмірного комфорту?
— Річ у тім, що старшина вийшла з козаків, і в неї ще не виникало запиту мати кам’яниці, наповнювати їх дорогими меблями, скульптурами й картинами, купувати панські карети. Первинні капітали вони ховали у скринях у вигляді цінних обручок, коштовних кубків, різних видів шабель, рушниць, а також колекції тогочасного дорогого одягу на всі випадки життя. Муровані будівлі зводили в Батурині й в інших містах, зокрема, не для власних, а службових потреб полковників та їхніх канцелярій, для зберігання полкових коштів.
«У Ніжині жила велика колонія грецьких купців, яка забезпечувала старшину заморськими товарами»
— Розквіт Батурина прийшовся на період гетьманства Мазепи?
— Так. Збереглися свідчення шведських учасників військового походу проти військ Петра I. Вони зазначали, що в гетьманській столиці було дуже багато кам’яних будівель. Однак я б не сказав, що Мазепа зробив з Батурина щось на зразок європейського міста.
— Чому у вас склалась така думка?
— У своїх потайних планах він мав на меті стати князем Руського князівства зі столицею в Києві (тобто відновити Русь). У панегіриках його часто порівнювали з князем Володимиром. Старшина також про це мріяла. Тому Києво-Печерська лавра під виглядом оновлення була перетворена в мазепинські роки на могутній оборонний форпост. Це те, що стосується Києва. А щодо Батурина, то місто мало все необхідне для функціонування владних інституцій. Проте всі ці будівлі, окрім палацу на Гончарівці, не виглядали так, щоб можна було казати, що то були презентабельні споруди.
— Скільки військ охороняло Батурин?
— У своїй новій книзі я присвятив цьому питанню кілька розділів. Передусім, слід сказати, що Іван Мазепа без погодження з російською владою створив пристоличне гетьманське угруповання — фактично гетьманську гвардію. За моєю оцінкою, у ньому було до 10 тисяч козаків. Вони жили переважно поза межами міста. За покликом гетьмана мали збиратися для походу чи виконання інших завдань. У самому Батурині несли варту жолдаки (невеликий підрозділ) та сердюки полковника Дмитра Чечеля.
— Що являв собою гетьманський двір?
— Аналіз джерел дає підстави казати, що до його складу входили служба головних ревізорів-контролерів, господар Батуринського замку та його команда, курінь дворян, курінь покоєвих, кухарський курінь, обозна служба (конюшня, каретна), господарсько-ремонтна база (слюсарі, столяри), побутова служба (одяг, взуття, прання, опалювання печей, груб, камінів), медична служба (лікар, цирульник), оркестр (музичний курінь).
— Гетьман Мазепа захоплювався полюванням?
— Так, безумовно. Біля Батурина мешкав цілий підрозділ вовкогонів (фахівців з полювання на вовків та на іншу звірину), які забезпечували полювання Мазепи та старшини. Не тільки вовкогони, але й стрільці, бобровники (майстри з відстежування бобрів) час від часу за дорученням Мазепи влаштовували лови. Сам гетьман мав породистих собак. Збереглися відомості, що в липні 1700 року піддячий Малоросійського приказу Андрій Нікітін привіз у гетьманську резиденцію шістьох кречетників і сокільників, а також спеціально навчених птахів — двох кречетів та чотирьох соколів. Передбачалося, що ці мисливці-пташники навчать місцевих козаків полювати за допомогою кречетів і соколів.
Гетьман регулярно відправляв царським сановникам дичину, якої водилося вдосталь у місцевих лісах. На знак подяки володар гетьманської булави отримував від них рибні делікатеси.
— У Батурині гетьман зі старшиною влаштовували бали?
— Цікаво, що є група ентузіастів, яка вивчає дозвілля гетьманців і проводить саме бали за «звичаями» XVII та початку XVIII століть. Я ставлюсь до їхнього бачення реалій тої епохи з певною долею скепсису. Адже тоді в українських містах не було палаців, де б можна було проводити такі дійства. Бали на наших теренах почали проводити з другої половини XVIII століття, коли дворянство стало зводити просторі маєтки.
— Гаразд. Якщо не бали, то що?
— Бенкети. У ті часи (XVII та початок XVIII століть) щороку проводилися різдвяні та великодні з’їзди старшини, які завершувалися бенкетами. Гетьман Мазепа, як писав його сучасник історик Самійло Величко, «влаштував… зі своїми старшинами часті, мало не щоденні, багаті й пишні бенкети та гулянки». Бенкети включали і в церемонії зустрічей дипломатів та інших відповідальних осіб, які приїздили до гетьмана. Маємо, наприклад, відомості про те, що в ході прийому посольства Федора Шакловитого від царя у 1688 році під час бенкету стріляли з 26 гармат.
Ясна річ, що на таких заходах лунало багато музики. Палацовий оркестр уже в перші роки правління Мазепи мав у своєму складі не менше 15 музикантів (з них 10 — трубачі, а також сурмачі, скрипалі, довбиші). Відомо, що в 1689 році гетьман брав оркестр з собою в поїздку до Москви.
До речі, сам Мазепа грав на торбані (струнний інструмент). В юні роки освоїв гру на музичних інструментах, навчаючись у Києво-Могилянській колегії. До речі, у ті часи українські спудеї (студенти) грою на бандурах заробляли собі на прожиття.
Окрім того, Мазепа вмів віршувати. Тож, беручи на самоті до рук торбан, він не тільки награвав мелодії, а й робив спроби проспівувати власні тексти. В результаті в 1690-х роках під час цих музичних вправ (або безсонної ночі) народився славнозвісний поетичний твір Мазепи «Дума», який починається словами «Всі покою щиро прагнуть…».
— Чи було постачання заморських продуктів для гетьманського столу і для старшини?
— Я навіть не маю в цьому сумнівів. У Ніжині жила велика колонія грецьких купців, яка забезпечувала старшину всілякими заморськими товарами та продуктами (цитрусовими, винами, різними видами копчених, солених риб та іншими делікатесами). Крім того, посли, які приїздили в Батурин, привозили гетьману на знак поваги в подарунок такого ж роду продукти.
«Мазепа облаштував резиденцію за містом, щоб позбутися щільного контролю»
— Хто виконував роботу кухарів у гетьмана і старшини. Можливо, виписували іноземців?
— Іноземців не запрошували. У гетьманській резиденції працював кухарський курінь. Він складався з козаків, які годували двір гетьмана не тільки в резиденції, але і в походах. Населені пункти Батуринського ключа мали спеціалізацію щодо постачання в кухню гетьмана певної кількості продуктів (гусятини, курятини, свинини, яєць тощо). Цим керував господар Батуринського замку. Рибою різних видів забезпечували відповідні артілі з багатьох рангових володінь гетьмана. Свій внесок у справу постачання харчів на стіл №1 робили і стрільці, вовкогони, бобровники, відстрілюючи для бенкетів рідкісну дичину. Під час поїздки в російську столицю в січні 1702 року гетьманську делегацію забезпечували стравами (цитую) «11 поварів і кухарів».
— Як здійснювався контроль московського царя за ситуацією в Батурині?
— Ще за попередніх гетьманів та згідно з укладеними договірними статтями в гетьманській столиці мала стояти тисяча російських стрільців. Вони розміщувалися в Батуринській фортеці, жили в приміщеннях-«казармах» і стояли як охоронці на в’їзних вежах. Вони вели записи, хто приїздив до Мазепи і чому. Певно, через це він й облаштував резиденцію за містом, щоб позбутися щільного контролю.
Командував стрільцями стольник Григорій Аннєнков. Він регулярно писав у Москву донесення. Його запрошували на бенкети та на з’їзди старшини. Гетьман старався його задобрити, щоб він був «своїм» — розв’язував проблеми його синів. Турбувався, щоб Аннєнкова не перевели в інше місце. Тому стольник загалом давав у Москву інформацію, узгоджену з володарем гетьманської булави.
— Чи вдалося врятуватися хоча б частині населення міста під час знищення Батурина військами російського царя?
— З джерел відомо, що після штурму вдалося прорватися понад тисячі захисників (а гарнізон оборонців, за новітніми даними, складав 10 тисяч воїнів різних підрозділів, у них було понад сто гармат різного калібру). Також близько 500 батуринців командувач російського війська Олександр Меншиков помилував. Відомо, що якусь частину козаків, як полонених, відправили до Москви.
— Росіяни, справді, вбили в Батурині навіть немовлят?
— У штурмі Батурина брало участь близько 30 тисяч росіян. За день до захоплення міста, 1 листопада 1708 року, їх, за шведськими джерелами, загинуло під час невдалого приступу близько двох тисяч. Це при тому, що в Полтавській битві російські втрати не перевищили 1,5 тисячі солдатів та офіцерів. Отже, була велика лють на захисників Батурина, були відповідні розпорядження командирів. Таким чином, відбувалось нищення всіх без розбору. Багато людей кинулися з кручі в річку Сейм. У тій різанині рятувалися хто як міг.
— Що сталося зі скарбницею?
— Військову скарбницю та інше цінне майно гетьман забрав з собою, вирушаючи до шведського короля Карла XII. Це кілька десятків возів. Велику частину цих коштів шведський король позичив у гетьмана на Полтавщині, бо мав проблеми з оплатою забезпечення військ.
Джерело: Ігор ОСИПЧУК, «ФАКТИ»
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Прилуки: Історія та сучасність старовинного міста на Чернігівщині
- Історія землі рідної. Як запроданець ліквідував найгрізнішого отамана чернігівського Полісся
- Справжній ніжинський огірок - квашений: історія та рецепт. Розповідає працівник музею
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
